К'юріосіті

Частина 5

— Що з ним? — звертається Сокджин до Каспера, що сидить поруч.

Чонгук знерухомленим сидить за своїм столом, не реагуючи на сторонні звуки, вирячився на екран свого комп'ютера, практично не моргаючи, і мовчить. Уперто так мовчить, скільки б Сокджин його не кликав, скільки б Каспер не скиглив, скільки б Юнгі не дзвонив на телефон, що лежав на столі і голосно вібрує.

Чонгук, очевидно, думками зовсім в іншому місці, і Сокджин, що склав руки на грудях і підозріло примружився, не має поняття, як докричатися до нього і спустити на Землю. У Каспера, мабуть, теж немає жодних ідей.

— Чонгук, — ще раз намагається Сокджин, підходячи ближче і обережно кладучи долоню на його плече.

— Так-так, — тихо й немов у маренні мямлить Чонгук. — Так Так.

— Що так? — Сокджин незрозуміло зводить брови до перенісся.

— Добре.

Чудова відповідь. А головне – зрозуміла. Сокджин переміщає руки на свою талію, вставши в більш відкриту позу, знову переводить погляд на Каспера, що підібрався до Чонгука з іншого боку, і запитливо киває йому, мовляв,що тут сталося, поки я спав?

— Я приготував сніданок, — повторює він сказане раніше, легенько трясучи Чонгука за плече. — Грибочків тобі більше засмажив. Як ти любиш.

— Воллі... — багатозначно тягне Чонгук, не звертаючи на Сокджина жодної уваги.

Так, це щось новеньке.

— Хто такий Воллі?

— Так-так, — губами вимовляє той. — Так Так.

А ось це старе.

Сокджин прикриває очі та глибоко вдихає.

— Хто, — він робить паузу, — такий, — і гранично чітко виділяє кожне слово, — Воллі?

— Друг, — Чонгук наче зачарований, загіпнотизований. — Друг Техьона.

Сокджин, повернувши голову до схвильованого Каспера, прикладає палець до губ, ніби передаючи: "Тихо, не злякай його. Я, здається, налагодив контакт".

— А хто такий Техьон?

— Мій, — відповідь Чонгука, як і всі інші сьогодні, багато що пояснює.

Але Сокджин був би не Сокджин, якби так швидко здався.

— Твій хто?