К'юріосіті

Частина 3

Чонгук має деякі проблеми.

Техьон дзвонить йому вже вчетверте за останню годину, а він ніяк не може набратися сміливості на те, щоб підняти трубку. За весь сьогоднішній день йому так і не вдалося дописати код, тому що думка про те, що в галереї є фотографія загадкового Кім Техьона, дуже відволікала і не дозволяла сконцентруватися. Чонгуку завжди здавалося, що він недостатньо розглянув її, що треба відкрити і подивитися ще раз, і неважливо, що сто перший; раптом він упустив щось важливе? Не міг же дозволити цьому статися.

А зараз Чонгуку страшно. Тому що Техьон, який надіслав учора знімок, напевно, при першій же нагоді попросить його поділитися своїм. Як Чонгуку фотографуватись? Із заплющеними очима? У сонячних окулярах? Може, спиною? Він перебирає в голові абсурдні варіанти, стоячи біля вікна, розтирає обличчя долонями, продовжуючи слухати мелодію дзвінка в навушниках, і голосно зітхає.

Якщо він ігноруватиме Техьона і далі, той просто перестане дзвонити.

— Вітання? — натискаючи кнопку, Чонгук боязко прикриває око.

— Привіт, — голос у Техьона низький і втомлений. — У тебе все нормально?

— Все гаразд, — виходить зовсім неправдоподібно.

Техьон підозріло довго мовчить. Напевно, згадує, як корейською буде "тоді прийшли мені свою фотографію, щоб я переконався". Чонгук без розуміння, що йому на це відповісти.

— Нічого не сталося? — Техьон, судячи з інтонації, не вірить.

— Чого ти взяв, що щось трапилося? — Чонгуку доводиться почати ходити по кімнаті, щоб перестати себе накручувати та нервувати.

— Ти не брав слухавку, — озвучує очевидне той.

Я боявся, що ти теж хочеш побачити мене.

— Я снідав, — нерозважно виривається у Чонгука.

— П'ятдесят хвилин?

— Так.

— О одинадцятій ночі?

Чорт. Несостыковочка.

— Ну так, — Чонгуку не залишається нічого, як зробити вигляд, що все так і було. — Я зазвичай сплю вдень. Прокидаюся ближче до ночі.

Обманювати Техьона неприємно. Чонгук справді найчастіше працює ночами, а сни бачить вдень, але сьогодні йому дали термінове та важливе завдання, тож звичний режим довелося порушити. Він повільно повертається до вікна, сідає на підвіконня і опускає вниз голову, прикриваючи очі і подумки обзиваючи себе ідіотом.