Елізабет Валісчінеріс - аристократка із усіма манерами, іноді її ставили у приклад перед іншими леді, аби вони були також ідеальними, її реверанс був точним, як снайпер, котрий стріляв по своїй цілі, її манери були тендітними, як ї її талія, танці, які вона танцювала одразу ставали гарними та ритмічними під які усім хотілось танцювати. Але щоразу вона відчувала очі на її спині, які от от могли пропалити у спині дві дірки, тому кожен раз коли вона намагалася не звертати уваги та не розвертатися, вона думала лише про манери, тому намагалася не дивитися. Нажаль цей образ примірної леді був не справжнім, Елізабет або, як її кликали подруги Бет, вона ненавиділа ці пишні сукні, які обтягували її груди, що було некомфортно дівчині, вона полюбляла більше штани, які були зроблені для хлопців, але кого то бентежило? Вона любила одягнутися, як простолюдин та піди у якийсь паб та випити де її не будуть діставати "леді", які мріяли попліткувати про усе, що чули. Бет любила побігати із дітлахами років 7-8 саме у цьому віці вони були грайливі, а читати книжки днями та ночами вона не дуже горіла бажанням, ви спитаєте, як її відпускали батьки? Я дам вам відповідь, Сім'я Маркіза Валісчінеріс володіла дитбудинками та шахтами, мала високий статус у світі аристократії, її старший брат був військовим та вчився разом із Альбертом, ну він так його представив для Бет. Про її гуляння знав лише її молодший брат, котрий теж інколи тікав, аби насолодитися нічним Лондоном.
День, який вона запам'ятає на довго.
Особливо вона пам'ятала, як дівчина
дивилася, як чиїсь маєток палає, а з нього вибігає троє дітей, але один плакав та прикривав половину обличчя, особливо коли вона вирішила принести ліки, аби вони загоїли рани.
- Привіт, можливо ви мене боїтеся, але я бачила, як ваш маєток палав тож я подумала, що вам потрібні ліки, тому тримайте. - вона притягнула кошик із медикаментами, там були мазі та трішки солодощів. На неї направили дві пари очей, їхні очі були схожі, на бардову кров, що переливається у чужі вени. Та неочікувано серед цієї тиші почувся дитячий голос, вона розвернулася та побачила високого хлопця, ніж ці червоноокі, його очі напам'ятовували спокійний ліс, у який хотілося залізти туди та ніколи не вилазити зовнішній світ, від нього віяло спокоєм.
- Пане Альберте, вона хоче нас отруїти, можете її вигнати? - обличчя Бет вони запам'ятали надовго, але вона дивилася у його зелені очі, що заспокоювали, ніби світлий ліс з теплими променями сонця, той подивився на на неї та перевів погляд на двері, вона давно вміла читати по погляду.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Значення душі
FanfictionЦя історія про двох людей, котрі пом'ятали про один одного, але десь у глибині душі. Тут буде усе чого ваша душа забажає секс, вбивства, романтика та детектив, але це не означає, що ваше серце не буде тривожитися за наших головних героїв. Тож пропон...
