Значення душі

5 частина

Дівчина бігла зі всіх ніг по вуличках та зіштовхнулася з двома чоловіками, один був дуже високим, а інший набагато нижче ніж перший, кинувши просте "Вибачте" вона побігла далі, чоловіки подивилися на один одного та рванули за нею, а вона ніби нічого не бачила та бігла до хати, але вона зупинилась та задумалась. "Стоп, а нащо я взагалі туди біжу, якщо я можу вільно побігти додому? Але я хочу впевнитися, що то не Ді, хах, треба втертись у довіру." Після маленької зупинки вона побігла далі, а ті чоловіки зрозуміли який будинок. Бет залізла та закрила вікно, аби вони не здогадалися, дівчина пів ночі не могла заснути та ходила по кімнаті, вже світло, а вона лише лягла спати. Ранок. Її розбудили криком " Підйом" а вона лише розвернулася в іншу сторону та продовжила спати, але її підняли та закинули на плечі і понесли кудись, вона просто почала дивитися в усі сторони, але її посадили та Бет побачила багато чоловіків, широкі спини, торси та їхні очі були направлені на неї, один чоловік підвинув їй тарілку з їжею, знову вівсяна каша, але вже без цього шоколаду. Брюнетка узяла ложку та почала набирати їжу, вона їла поки її роздивлялися, але один з чоловіків почав говорити.

- Ти розумієш, що ми не відпустимо тебе, якщо нам не дадуть викуп? - на це питання вона просто махнула головою у знак так та продовжила їсти, якщо будемо чесні їй було всеодно, але їй стало цікаво як вони доб'ються викупу від її сім'ї, вони можуть дати його, але батько все зробить, аби врятувати її без жертв. - Нам потрібна твоя кров, ти це робиш добровільно, або.. - він не встиг договорити, бо його перебила дівчина.

- Або що? Або ви згниєте тут, як криси, хоча ви і є криси. І навчіться нормально готувати, кров давати я не буду, я надіюсь, що вам я доступно пояснила. - це не були манери дівчини, але вони звикли до такого відношення, особливо від аристократії, тому один чоловік дав їй ляпаса, а потім штовхнув на землю.

- Ти мала шавка і будеш нам вказувати? Повір мені, якщо ми захочемо, тоді ти ніколи не побачиш обличчя своїх батьків, знаєш чому? Бо ми тебе закопаємо. А тепер пішла звідси, щоб мої очі тебе не бачили, швидко я сказав! Дурепа. - дівчина мовчки встала, але вони не помітили, як та узяла вилку з стола, інші чоловіки почали плескати у долоні, ніби той зробив подвиг, а Бет думала чи хлопці принесли той аркуш паперу. Увійшовши у кімнату вона та весь день дивилася на озеро та згадувала, як вони гралися із Міхаелем, чи Гаррі з Джоном, на її обличчі розквітла посмішка.