Поцілунки грішників

Розділ 20

Грейс
Три місяці потому

Темрява ненависті повільно вичерпувала останні промені світла, які життя вкрадало з мого особистого роману. Але рани, залишені ненавистю, почали загоюватися під теплом кохання, як світанок після грози. Реальність цього перетворення була несподіваною, адже два шляхи — ненависть і кохання — часто переплітаються. Історія, яка розпочалася з запальної неприязності, виросла в епопею кохання.
Важко повірити, що там, де колись царювала ненависть, тепер панує справжнє кохання. Кінець цього роману — це не лише наступна сторінка в історії, а й відкриття нового початку. У світі, де розцвітає кохання, ненависть зникає безслідно, лишаючи лише сліди на сторінках минулого.
— Знаєш, Кіті, — звертаюсь я до неї, коли ми сидимо на кухні, спостерігаючи, як сонце повільно зникає за обрієм, — іноді я не можу повірити, що все це сталося зі мною. Ще недавно я думала, що хочу втекти від нього, а зараз не уявляю свого життя без Крістіана.
Кіті посміхається, поправляючи свої окуляри.
— Це і є справжнє кохання, — відповідає вона, — воно приходить тоді, коли найменше цього очікуєш, і змінює все навколо. Ти зробила правильний вибір, і я щаслива за тебе.
— Іноді мені страшно, — зізнаюся я, — що якщо все це — лише сон, який може розвіятися?
— Не думай про це, — заспокоює Кіті, — ти вже багато чого подолала, і попереду на вас чекає ще більше щасливих моментів. Ви обоє варті цього кохання.
— А ти віриш, що можна так повністю змінити свої почуття? — запитала вона після паузи.
Кіті задумливо подивилася на неї, а потім усміхнулася ширше.
— Так, Грейс. Я вірю. Твоє серце вже це знає, навіть якщо ти ще не зовсім це усвідомлюєш. Пам'ятай, що справжнє кохання — це коли ти здатна бачити людину такою, якою вона є, з усіма її недоліками, і все одно вибираєш її. Вибираєш її кожного дня.
Я дивлюся на неї і розумію, що вона права. Крістіан став моєю новою реальністю, і я готова йти з ним крізь будь-які випробування.
—Я люблю тебе, мамо.— зі сльозами на очах кажу я.
Кіті зупиняється, дивиться на мене з ніжною усмішкою, і в її очах я бачу щось більше, ніж просто підтримку. Вона стає ближче, ніж просто дівчина мого батька — вона стає тією людиною, яку я можу назвати мамою.
— Ти назвала мене мамою, — тихо каже вона, і я бачу, як у її очах з'являються сльози радості.
— Так, — відповідаю я, не стримуючи своїх емоцій, — ти стала для мене такою рідною. Ти завжди підтримувала мене, розуміла, навіть коли я не знала, як висловити свої почуття. Я так рада, що ти в нашому житті. Я щаслива, що татко знайшов таку людину, як ти, і що ми з тобою стали друзями. Ти справді мені як мама.
Кіті м'яко обіймає мене, і я відчуваю, як тепло її любові огортає мене з голови до ніг. Це тієї миті, коли я розумію, що моє серце остаточно знайшло сімʼю.
У цю мить двері раптово відчиняються, і в кімнату входить мій тато, з легким здивуванням на обличчі.
— Що тут відбувається? — питає він, поглядаючи на нас з посмішкою. — Хтось помер?
Кіті, не відпускаючи мене, сміється і відповідає:
— Ні, Пітере, ми просто обговорюємо, як сильно я люблю твою дочку.
Тато підходить ближче, дивлячись на нас обох, і в його очах читається гордість.
— Я радий це чути, — каже він, — ви обидві заслуговуєте на щастя.
Тато нахиляється вперед, ніжно цілує Кіті в лоб і обіймає нас обох. Я відчуваю, як його обійми наповнюють мене теплом і безпекою, наче ми всі разом стали однією великою родиною.
— Це те, про що я мріяв, — продовжує він, — бачити вас щасливими. Ви робите моє життя кращим.
— А як же я? — зронює Крістіан, стоячи в порозі з жартівливим виразом обличчя, коли ми закінчуємо обійматися. Його тон сповнений фальшивої образи, а блакитні очі блискають від радості.
Тато, усміхаючись, повертається до нього.
— Пробач, сину, але це особливий момент для жінок, — каже тато, підморгуючи.
— Тоді чому тут ви? — питає Крістіан у мого батька, обурено схрестивши руки на грудях.
— Я передумав, — з легким усміхом відповідає він. — Повертай його туди, звідки ти його взяла, Грейс, він мені вже не подобається.
— Тато!— намагаючись стримати усмішку, кажу я одночасно з мамою.
— Пітере!— поглядаючи на свого чоловіка зі сміхом у очах.
Крістіан, з усмішкою на обличчі, обіймає нас, і я відчуваю, як серце переповнюється щастям. У цьому моменті я знаю, що наша родина стала ще більшою.