метелики в животі

Мені важко прийняти рішення, я багато сумніваюся.

Я красивий молодий і розумний хлопець. Був таким і рік тому, працюючи в звичайній лабораторії в цій компанії над проектами, пов'язаними з генними модифікаціями. Та одного дня мене покликав якийсь трохи старший хлопець. Я пам'ятаю, як ми йшли між будівлями і говорили про генетику, науку загалом, про майбутнє. Про те, що саме я роблю. Про те, що можна було б зробити. Я тоді якось обмовився йому про свої дещо фантастичні ідеї і... Він спитав:

— Хочеш мати можливість показати свій талант і креативність повністю?

Я вагався, не зовсім розуміючи, що він мав на увазі. Цього хлопця я бачив всього кілька разів, і то коли він ішов у "заборонену" лабораторію. Так серед працівників називається віддалена будівля, доступ куди дуже обмежений. Я спершу взагалі думав, що та частина території закинута. Потім від колег дізнався, що там роблять щось, у що "краще не пхати носа і спокійно робити свою роботу". Власне, це я і робив до того дня.

— Ти не звичайний учений, дослідник чи розробник, називай себе як хочеш. Ти- до речі, як тебе звати то? — продовжував той хлопець.

— Е-е, у документах ч-, — почав мямлити я.

— Як ти хочеш, щоб тебе називали?

— Кайто.

— Добре. Тож, Кайто, ти – особливий. Ну чого ти смієшся? Я серйозно кажу. Ти багато людей зустрічав, які б думали про такі речі? Які б думали? Придумували щось нове. Ти не знаєш ще цього, але я вже впевнено це кажу: ти зміниш світ. Тобі просто потрібно потрапити у правильне місце.

Мені льстили ті слова. Але я сказав тоді, що подумаю. Було важко наважитися, зробити крок у невідомість. Відійти від шляху звичайної людини. Наступного дня, після ночі сумнівів, я погодився. Того хлопця, до речі, звати Хосок. Він одразу сказав брати всі мої речі і йти на нове місце роботи. Ми пішли сюди. У "заборонену" лабораторію. Тоді вона виглядала закинутою і зсередини. Виникали сумніви, чи справді мене підвищують, а не понижують. Але лабораторія на другому поверсі, у яку завів Хосок, розвіяла мої сумніви.

— Це майже твоя власна. Звісно, сюди заходитимуть інші, щоб працювати разом, але ти тут можеш бути коли захочеш і скільки захочеш. Можеш експерементувати, не доповідаючи.

Я не дуже розумів, що він мав на увазі, але був у захваті. Мені дали свободу.

Більше я дізнався згодом. Таких, як я, було ще четверо. Хосок – головний. Спершу він давав нам якісь незначні, хоч і не типові проекти. Тоді двох людей замінили. А потім почався проект "ГМО(генетично модифікований організм) з обмеженими інтелектуальними здібностями та повним підкоренням". Отак я потрапив туди, де я зараз. Маленький спойлер: це красива обгортка успіху і провал усередині.