Пані Вітер; Забуті Поцілунком спогади

Частина 1

Телефонна розмова
Т/і: ЯН АЛО ТИ СПИШ?
Ян: Вже не сплю) Чого галасуєш?
Т/і: Ми зайняли 5 місце на Євробаченні 2021 це вже результат) ти б знав яка я рада... Ти бачив виступ Італії?
Ян: Бачив звісно, вони круті. Вітаю вас)
Т/і: Ага дякую... чуєш тут є ще таке діло...
Ян: Що вже сталося? Знов не спиця? Кошмари?
Т/і: Та ні, навпаки новини хороші, я через 2 дні до Польщі буду відʼїжджати.
Ян: ЩО?! Ти б ще пізніше сказала.
Т/і: Давай тут нерви собі не псуй. Ну добре не буду тобі заважати, надобраніч.
Ян: Ну ти прикалістка) Надобраніч.
Парк в Польщі
Ян: Ти дійсно будеш собі набивати це татуювання? На ключицях?
Т/і: Звісно ні. Ти що. Це тату буде менше і воно буде на серці і з іншим шрифтом. Але я не хочу його робити поки що, хіба що через деякий час.
Ян: Ну як хочеш... щоб ти зі своїм тілом не робила ти все одно будеш гарною і привабливою хто б там щось не казав.
Т/і: Дякую за підтримку. Я ніколи в тобі не сумнівалась і не хочу сумніватись.
А знаєте, я люблю читати вірші, особливо про кохання, коли я їх читаю і коментую їх з самою собою мені стає комфортніше ніж з якоюсь іншою людиною. Я нікому не так добре не висловлю свою думку ніж самій собі) звісно Ян не рахується. Я з ним познайомилась на дитячому майданчику. Спитаєте чому саме там? Він гуляв зі своїми друзями і вони вирішили подурачитись. Вони сперечалися хто довше простоїть на ногах після каруселі. А я просто проходила поруч і дивилась на все це з захопленням. Кого ж знудить першого? Хто найдовше протримається на ногах? Цирк якийсь, чи не так? Дожувавши жувальну гумку я хотіла підійти до смітника і викинути її. Але як на зло він стояв біля цієї ж каруселі де розважались ті 3 клоуна, так я їх називала. Вже хотіла викинути цю пожовану гумку як раптом ці хлопці вирішили вже вставати з каруселі. І як ви думаєте що сталось? З каруселі встав високий хлопець з довгим кучерявим волоссям, це був Ян . Він втратив контроль і врізався в мене з великої швидкості. Я знала що таке може статись і встигла міцно схопитись його за плечі.
Т/і: Хлопче вам погано? Трохи дивіться що робите.
Він подивився на мене розгубленим поглядом і потім промовив.
Ян: Хочеш з нами?
Тепер я на нього почала дивитись розгубленим поглядом.
Т/і: Вам дійсно погано, ну чого б і ні.
Я сама тоді не зрозуміла що сказала але справ я не мала тому сіла на середину каруселі і понеслась. Я з дитинства не любила ці довбані каруселі. Ще не встигала на них сісти і нудота була приписана моментально. Тоді мене це не цікавило. Я хотіла розважитись. Карусель розкручували все більше й більше. І от настав той самий момент коли треба вставати з неї. Я встаю і все... темніє в очах, головна біль і обіцяна нудота, але я трималась до кінця. Здавалось що я от от зараз впаду але ні, я стояла і відчувала що чайок починає діяти. Я встала біля найближчого стовпа, так погано мені ще ніколи не було. Це помітив Ян, він підбіг до мене і допоміг потримати моє волосся, бо якщо була нудота, то незабаром вже і блювота, хоча хлопець сам був не в кращому стані. Після цього всього мені стало легше.
Т/і: Води... дайте хтось води..
Ян: Хлопці не чуєте? Води дали!
Хлопець1: Ага зараз нам всім потім з того брудного горла пити.
Ян: Дай сюди і не видумуй.
Ян: Вибач, ми просто пожартувати хотіли, це наша вина, якщо хочеш ми можемо піти і купити тобі ліки...
Т/і: Заспокойся, ліки тут вже не потрібні, просто і мені і вам треба було думати, а не поводитись як маленькі діти.
Ян: Тебе хоч як звати?
Т/і: Я Т/і, а вас як?
Ян: То ми на ви?
Т/і: Вас тут троє придурок.
Ян: Ой перепрошую, я Ян, це Володька і Петро.
Володя: Приємно познайомитись)
Петро: Теж
Т/і: Навзаєм... ви так з усіма знайомство починаєте чи тільки мені так пощастило?
Ян: На щастя тільки з тобою так. Доречі якщо на те пішло то дасиш свій інстаграм?
Т/і: Ну якщо вже на те пішло тому так)
Петро: Ооо що за шури мури тут)?
Володя: А з якого моменту хлопцю з дівчиною дружити не можна?
Петро: Та все все не кіпішуй тільки.
Та не зважаючи на це Петро мені всеодно сподобався, як особа звісно.
Як ви вже знаєте я люблю читати, тому деколи ходжу до книгарні і беру декілька цікавих екземплярів. Останнє що я прочитала це «Крадійка книжок»-Маркус Зузак. Розповідається про те як 10-річну дівчинку яку відправили до її нових, зведених батьків. Вона познайомилась з новими друзями, знайшла цікаве заняття і так далі, раджу почитати, сюжет дуже цікавий). Та читання це моє не єдине захоплення. Я перекладач, знаю українську, польську, російську (на жаль), англійську та італійську, я займаюся репетиторством і допомагаю українцям в Польщі. Ще я колишня військова, пішла захищати рідну країну на фронт, пережила дві контузії, але це не було для мене чимось новим. Я звикла до такого, до того моменту коли в мене не почалися проблеми з серцем. Довелося покинути фронт і поїхати лікуватись до Польщі. До чого тут Ян спитаєте ви? Ще до повномаштабної я жила і вчилась там два роки. З Яном були друзі не розлий вода, як брати і сестра, я мала приїхати втретє до нього але все склалось по іншому, мені довелося покинути друзів, навчання і поїхати захищати державу, по своїй власній волі. Від тоді вже пройшло майже два роки як я не бачила Яна. Зараз я хочу з ним повернути спілкування, але навряд він мене ще досі памʼятає. Навіть якщо згадає то не впізнає. Приваблива дівчина, худенька і доглянута, я і зараз доглянута і приваблива, принаймі так мені кажуть. Але за цей великий відрізок часу я багато займалась спортом, ходила в зал (що і зараз роблю), підстригла коси та пофарбувала їх. І це ще навіть не половина переліку. Тому надіюсь на те що якимось дивом зустріну Яна по випадковості, як в книжках). Як я знаю він теж змінився зовнішньо і внутрішньо. То ж це ще одна причина чому ми не зможемо зустрітись. Дочитавши книгу, яку недавно придбала, я пішла в зал, я ходжу туди кожну середу і пʼятницю. Дойшовши туди я переодягнулась і приступила до роботи.
Микола: Здоров Т/і, чого минулого разу не була?
Т/і: Здоров, мала невідкладні справи. А ти чого так цікавишся?
Микола: Та так, думав тебе на побачення запросити але якщо ти...
Т/і: Та добре піду, я згодна. Тоді коли і на котру?
Микола: Та хоч сьогодні ввечері, на 19:00 біля старого млина, підійде?
Т/і: А не за пізно?
Микола: Для тебе це пізно? Ще скажи що ти сьогодні якісь справи маєш.
Т/і: Та немаю я ніяких справ просто не люблю в такий час по вулицям гуляти.
Микола: Дивненька ти. Сама з першого ж удару можеш когось вирубати і кажеш що гуляти в такий час не любиш.
Я йому нічого на це не відповіла. Микола насправді хороша людина, просто трішки гордий і самозакоханий, чи мені так здається. Я вже знаю що я йому давно подобаюсь, але я не хочу ні з ким мати стосунків. Просто не хочеться. Через деякий час проведення в залі я помітила знайоме обличчя. Навіть дуже знайоме. Та мабуть побачилось, переплутала цю людину з кимось. Повернувшись до дому я вмилась і пішла відпочивати. У вільний час я граю на своїй електро-гітарі, я вже давно вмію на ній грати, музика заспокоює мене так само як читання віршів. Біля запланованого місця призначення я побачила Миколу з великим букетом квітів. Мені не зручно коли мені дарують такі подарунки. Для щастя мені багато не потрібно. Підійшовши ближче ми привітались і Микола обійняв мене, я це роблю не через жалість, а через те що мені цікаво що він ще вчудить для того щоб бути зі мною.
Микола: Ну що, йдем в кафе?
Т/і: Ніби у мене є вибір)
Ми зробили замовлення і просто сиділи й розмовляли.
Микола: Т/і скажи чесно. У тебе були колись з кимось стосунки?
Т/і: Ні, тільки міцна дружба...
Микола: І хто це був? Скільки вам тоді було років? Як його звали?
Т/і: Гей, чекай, куди розігрався? Друг це був, нам тоді по 20 було.
Микола: Так а звати як? Наскільки ви були близькими?
Т/і: Чуєш а чого тобі так різко цікаво за моє життя стало? Моє минуле життя вже немає ніякого значення...
Нашу розмову перебив офіціант.
Офіціант: Ваше замовлення, смачного)
Т/і і Микола: Дякую...
Далі ми вже не стали розмовляти. Але Микола себе дивно поводив. Він довго дивився на мене, доторкався до моєї руки, мило усміхався, я розуміла про що він, але не звертала на це уваги. Ми ще довго гуляли в парку і в центрі міста, розмовляли, сміялись. Вже стемніло а ми гуляли і розмовляли. Я зупинилась щоб відповісти на повідомлення в телефоні, і тут я відчула холодні руки які гладили мене по плечам і волоссю.
Микола: Ти кака гарна. Ти знала це?
Т/і: Мікольцю, все добре? Ніби не пив сьогодні...
Микола: В тебе така гарна фігура й риси обличчя що я не можу стриматись...
Він міцно прижав мене до себе і вже хотів поцілувати але я встигли вирватись і вдарити його кулаком по носі.
Т/і: Ні ну я все розумію але ти маєш знати що у всіх є особисті кордони, якщо я тобі подобаюсь так і скажи...
Микола: Люба Т/і як ви не розумієте що ви мені більше ніж подобаєтесь. Ти ідеальна...
Т/і: Господи Микола, невже тобою дійсно керує ця бездумна пристрасть і зовсім не манить поважна любов?
Микола: Т/і ти вже доросла людина, світ не такий як в книжках. Не будь дурепою.
Та я навіть не хотіла слухати його, я просто взяла букет квітів розвернулась і пішла.
Т/і: До зустрічі...
Я знала що таке може статись, ми вже дружимо з ним декілька місяців і я не раз помічала у його поведінці щось дивне. А квіти дійсно гарні, і такі пахучі.
Так не все буде так як в книжках, це просто моє захоплення і не більше. Та з моєї голови не виходило те саме знайоме обличчя яке я бачила в залі, ця людина не давала мені спокою, та довго я про нього не думала, не хотіла навʼязувати собі незрозумілі думки.