Пані Вітер; Забуті Поцілунком спогади

Частина 9

Я не хотіла залишати Мирославу з цим тираном. Я б краще викликала поліцію і не морочила б собі голову. Та я бачу що у Влада є ще голова на плечах, а Мирослава його любить. Тому й не хотіла втручатись в їхнє особисте життя. По дорозі я думала тільки про одне, чому я взагалі пішла на той бал? Думки про Яна переходили про зізнання, потім про парк, а потім інцидент. В грудях починало пекти хоча на вулиці був кінець жовтня. В горлі ком, а на очах ледь не сльози.
Т/і: 👿: «Ти мала померти. Ти мала бути жертвою. Він цього не заслужив. Вбивця вбивця вбивця вбив...»
Я легенько врізалась плечем у когось.
Т/і: Дивись куди йдеш.
Ян: Ще накричи на мене тут.
Т/і: Ой, Ян я тебе не побачила пробач, я піду...
Ян: Стій, що з тобою?
Т/і: З роботи йду...
Ян: Так, йдемо разом до машини!
Т/і: Януше не потрібно.
Ян: Я не питаю, я кохаю і хвилююсь за тебе.
Я постояла пару секунд і все ж таки погодилась.
Т/і: Ти правий, йдемо.
Я взяла його за руку а він повів мене до парковки де була припаркована його автівка.
Ян: Про що думаєш?
Т/і: Про Миколу, про ту ніч, коли це сталось...
Ян: Все ж таки в дечому ти слабка, і це нормально, але проблема в чому? Послухай, так, мало, статись, і я це не кажу тому що я мав з ним останнім часом проблеми, а тому що така його доля. Час Миколи вже вийшов, зараз він не хотів би щоб ти страждала через це, розумієш?
Т/і: Розумію, але коли просто думка про цей день приходить, на душі тяжко стає. Ян мене болить, дуже болить, чому це стається тільки зараз, я не знаю... я стільки часу потратила на те щоб забути про те як виглядає смерть, скільки раз я її бачила, і вона знову мене переслідує. От тільки її жертвою стаю не я, а ті які мені дуже близькі...
В ту мить я згадала його останні слова «так мало бути», цю фразу можна було зрозуміти по різному, одне значення крутилось в мене в голові.
Ян: Ти знала що він тебе ледь не вбив?
Т/і: Микола?
Ян: Так він, тоді у провулку.
Т/і: Ну так, я знаю що він мені наніс пару тілесних травм, та...
Ян: Ні Вітер, він тебе ледь не вбив, в прямому сенсі! Ти б бачила тоді себе. Тебе не могли довго відкачати. Все було настільки погано що ніхто не міг повірити що ти прокинешся. Я вже молився кому завгодно, лиш би ти отямилась...
Я не могла повірити що тоді знову вижила. На одну мить здалось що я безсмертна.
Т/і: Значить він свою вину відплатив у парку...
Ян: Він захистив тебе?
Т/і: Ніж мав попасти в мене, але зненацька зʼявився він і ніж попав в нього.
Ян: Це благородний вчинок, все ж таки у ньому була крапля людяності.
Т/і: Так була... давай краще переведемо тему, мені вже краще, і я для тебе маю новину.
Ян: Ого, і яка ж?
Т/і: Тебе було запрошено на день народження моєї подруги Мирослави, так та сама у якої наречений москаль.
Ян: Сказати що я в шоці це нічого не сказати. Але не все так і погано, надіюсь.
Т/і: Теж надіюсь, тим більше я як розповіла їй що ти мій друг, вона ніби ожила, «він поважна персона і твій кавалер, бла бла бла».
Ян: А хіба ні)?
Т/і: Так ти типу кавалер, але ніхто про це не знає, і не знаю чи будуть знати.
Ян: А як про це дізнається інтернет то це буде фіаско.
Т/і: Це буде триндець, треба буде на інший континент переїжджати, або в Україну якось, там фани трішки адекватніші на мою думку. Я не маю на увазі що тут мавпи а не люди.
Ян: А якщо заберуть у військомат?
Т/і: Тоді будемо разом святу землю захищати.
Ян: І де б я таку землячку знайшов?
Т/і: Не принижуй свою країну, можливо знайшов би.
Ян: Я і не принижую, просто таких як ти я ще ніколи не зустрічав, хоча...
Т/і і Ян: Т/і...
Ян: Таке ж саме імʼя...
Т/і: Вона тебе сильно любить, знай це.
Ян: Ніколи не забуду.
Очі Яна почали блищати від сліз, і одна все таки покотилась по щоці. Все що мені лишалось робити це обняти і зрозуміти, як сильно він за мною сумує.
Ян: Годі сліз, сідаємо в машину.
Т/і: Тільки не знецінюй свої проблеми, обіцяєш?
Ян: Обіцяю) поки ти жива я найщасливіший чоловік на всьому світі. Знай, моє щастя це бути поруч з тобою. І погляд твій, вартий більше ніж мільйони слів. Я хочу ще багато чого сказати, але я це не передам словами. Та якби міг я б висловився б на усіх мовах світу, настільки я тебе люблю...
Бажання знову його поцілувати було більше за всі інші, це майже вийшло але ми почули голоси неподалік від нас.
Т/і: Ти це чув? 
Ян: Голоси, ну так це нормаль...
Він різко повернувся до вікна бо усвідомив що за нами хтось спостерігав.
Т/і: Надіюсь не знімали.
Ян: Пропоную вирушати, мені це не подобається.
Ян завів машину, як тут я побачила дівчину яка нас знімала як виявилось.
Т/і: Ян газуй, я її побачила.
Ян: Хоч би вона це не поширила, я вже не знаю чого нам очікувати.
Т/і: Пізно, вважай що про нас вже вся Польща завтра взнає, це капець.
Всю цю невеличку дорогу ми сиділи мовчки і від переляку навіть прикривали  обличчя руками, хоча самі толком не розуміли навіщо.
Т/і: Фух, насичений сьогодні день вдався. На рахунок свята я тобі все скажу пізніше.
Ян дивився на мене ніби він чогось чекав від мене, і я це помітила.
Т/і: І що мені зробити треба, красунчик)?
Ян: Навіть не знаю...
Зрозумівши натяк і закінчила заплановане, поцілувала його.
Т/і: Надіюсь цього разу вже ніхто не знімав.
Ян: Пізно, чекай завтра новини, нам буде не весело.
Попрощавшись я вийшла з машини та піднялась до дому. Наступного дня було  майже все так як ми собі уявляли, на кожному кутку шуміли про те що у Яна зʼявилась дівчина. Але не було великого галасу, хоча всі знали.
Парк
Настя: А як так сталось?
Т/і: Ну це трішки довга історія...
Зал
Дівчина: То тебе вже можна вважати відомою)
Т/і: Хах, ще цього мені не вистачало.
Телефонна розмова
Т/і: Тільки прошу, не нароби крику...
Мирослава: А я казала що кавалер, казала. Ти попала дорогенька) не хвилюйся, на святі не буду про це говорити, принаймі постараюсь.
Т/і: Точно, свято, це тобі вже скільки буде, 15?
Мирослава: Ну так ну так, пенсіонери не заздрять)
Т/і: Дитино ти краще розкажи де це свято буде і коли, бо пенсією не поділюсь.
Мирослава: *Адреса* чекаю вас двох на 20:30, буде весело)
Т/і: Прийдемо обовʼязково.
Виклик завершено
Т/і: Якщо Мирослава сказала що буде весело, то вона не бреше, від неї можна очікувати будь що.
Ян: Надіюсь ми звідси повернемось живими, хоч би все було добре...
Т/і: Ти не любиш вечірки? Колись ти не любив сидіти на одному місці, ой...
Ян: Тобто колись?! Я тебе знаю лише пару місяців, а ти мене більше? Т/і це вже не одноразово повторилося, що ти приховуєш від мене?
Т/і: Це... не знаю, можливо дежавю. Проблема в тому що я тебе теж десь бачила, пробач що не казала цього раніше...
Ян: Надіюсь це просто співпадіння. Зустрічались в минулому житті?
Т/і: Так, зустрічались... а хоча я не вірю в реінкарнацію, звичайне співпадіння, от і все.
Не знаю чому але я починала нервувати, можливо мені було вже не так звично згадувати минуле, хоча проблема була в мені...
Ян: Сонце не можна нервуватися, у тебе серце слабке.
Хлопець при обняв мене, в той час коли у голову прийшла думка.
Т/і: Сон Амур. Кава з сонцем.
Жовтий мур. Юним старцем
Марить знов. Товста книжка.
Дурить сон Жовта кішка... щось дивне я згадала, чи не так?
Ян: В цьому і є твоя особливість, ти різна в різних напрямках, але ціль завжди в цих напрямках одна.
Т/і: Те що приходить в голову най дурніше, мене заспокоює. Те саме що й переводити теми, ходімо за подарунком, він у нас буде ж спільний?
Ян: Так, тільки я не дуже зрозумів що саме ми їй подаруємо.
Т/і: Зараз покажу.
Я дістала телефон щоб показати фотографію. Це було щось типу заламінованих фотографій у рамочці.