Пані Вітер; Забуті Поцілунком спогади

Частина 5

Ян неочікувано підійшов блище і при обняв мене за талію. Звісно що неочікувано було, але мені це дуже навіть сподобалось.
Ян: Ти ж не проти?
Т/і: Звісно не проти, я ж вже Т/і Розмановська) чи вже ні?
Ян: Авжеш Розмановська.
Я не знала що за хімія відбувалась між нами та здається я відчувала до нього щось, я не полюбила його як друга чи як кумира, а як хлопця, хлопця якого кохаю так що можу померти за нього. Ми так йшли по всьому центру доки Ян не повідомив мені дещо.
Ян: Т/і я тебе покликав не просто так. Я хотів тебе познайомити з кимось.
Т/і: Знову нові знайомства, як же я втомилась від цього свого...
Ян: Справді? А з ким ти ще познайомилась?
Т/і: Я тобі навіть більше скажу. Я зустріла свою давню подругу яку не бачила вже багато років. А познайомилась я з її нареченим, дивна персона звісно.
Ян: А що з ним саме не так?
Т/і: Та проблема в тому що москаль він.
Ян: Вибач, хто?
Т/і: Та з росії він. Так ще й українську взагалі майже не розуміє, боюсь я за свою Мирославу.
Ян: Мені здається що росіяни не такі вже і погані, навіщо ти так.
Т/і: Я бачу що тобі Микола тоді таких звиздюлів дав що у тебе всі мізки повилітали. Ще раз таке почую, живим не залишишся.
Ян: Гаразд, це було не доречно.
Хлопець цього разу при обняв мене за плече.
Ян: І взагалі чому ця подружка вже твоя а я ще ні?
Т/і: А ти так цього хочеш?
Ян: Ну не знаю навіть) можливо...
Я була мʼяко кажучи у шоці. Невже він так кожній подрузі сказати може? Можливо я для нього дійсно важлива?
Ян: Ось ми вже і прийшли.
Ми стояли біля входу до якогось невеличкого ресторану, значить люди якійсь важливі. Ян хотів відкрити двері щоб впустити мене, та я його обігнана і зробила це перша. Коли я доторкнулась до ручки дверей я також доторкнулась до кінчиків пальців Яна. Та щоб розгублено не стояти і не дивитись довго один на одного він поцілував мене у потилицю і відійшов трішки від дверей щоб я могла їх відчинити. Тут я вже розуміла що між нами щось було, щось велике, але ніби й таємниче. Зайшовши у середину я побачила затишний інтерʼєр у спокійних тонах. Ян повів мене до столику на якому вже чекали дві людини. Чоловік віком 27 років, і коротко стрижена, низенька і з хитрими очима.
Дівчина: Яне це вже щось нове)!
Чоловік: Настю помовч.
Вони мені здалися кумедними на перший погляд, я розуміла чому дівчина на імʼя Настя сказала це. Або у Яна є колишня, або він ще не мав стосунків ні з ким.
Ян: Будь ласка познайомтесь з моєю хорошою подругою Т/і, вона перекладач та колишня військова. Т/і це також мої друзі Ігор та Анастасія, вони брат та сестра.
Я стиснула руку Ігореві в знак знайомства, з Настею я хотіла зробити те саме та вона неочікувано не стиснула а поцілувала мою руку. Схоже у неї був інший смак на людей. Та як на перше знайомство це було не зовсім доречно.
Т/і: Настю, прошу вибачення за таке питання, ви лесбійка?
Дівчина підозріла глянула на мене і відпустила мою руку.
Настя: Так, а щось не так?
Через секунду вона ніби отямилась.
Настя: А, ви за це вибачте я не хотіла я...я деколи можу робити неприпустимі речі прошу вибачте.
Ігор: Настю усе гаразд, це вже не перший раз, у неї є певна психічна хвороба, вона бореться з нею вже дуже довго.
Було видно як Ігор хвилюється за свою сестру, більшість братів і сестер ненавидять один одного, переважно таких я знаю, та мені здається що вони мають бути добрішими, щирішими, лагіднішими, ці двоє мають бути для всіх прикладом.
Т/і: Не переймайся сонце, якби знала то не була б такою пихатою. Давайте краще сядемо.
Ще не встигла сісти як мене почали сипати різними запитаннями на рахунок роботи і минулого життя.
Ігор: Я теж був військово зобовʼязаний, теж був в Україні, у вас який позивний?
Т/і: Вітер.
Ігор: Вітер... десь це чув, снайпер?
Т/і: Так ви вгадали)
Ігор: Мені про вас розповідали, ви сильні духом.
Мені було приємно це чути, та коли згадаю цей час то аж мурашки по тілі. А Ян ще досі поглядав за мною і нікого не чув. Це мене трішки бентежило.
Настя: А як ви відноситесь до таких людей як я?
Т/і: У якому сенсі такі як ти?
Настя: Ну мається на увазі з нетрадиційною орієнтацією...
Було видно що дівчина хвилювалась, схоже їй важливо що про неї думають інші.
Т/і: Взагалі я не дуже підтримую ЛГБТ спільноту...
Дівчина трішки збентежилась.
Т/і: Та я не збираюсь осуджувати людей за те кого вони люблять. Гей, і не слухай думку інших, роби те що ти вважаєш за потрібне, а якщо сумніваєшся у чомусь, тоді вислови свою думку, не тримай усе в собі, от у тебе є чудовий брат, доречі скільки вам років Ігорю?
Ігор: 26)
Т/і: Так ще й і старший, ти гарна дівчина, не забивай собі в голову всілякі дурниці, бо потім можуть виникнути й проблеми з серцем.
Я бачила що Настю досить сильно поносило життя. І те що вона молодша за мене десь на років 5 точно, тому я не хотіла щоб вона у молодому віці залишилась без підтримки.
Ян: Так ти ще й не поганий психолог. Я б ходив до тебе на сеанси кожного тижня.
Т/і: Якщо потрібно то дзвони або приїжджай ось до мене, завжди рада допомогти amato (коханий).
Ян: Як перекладається останнє слово?
Т/і: Не скажу, секретна інформація, а можливо і ні, хто його знає)
Ігор: Ну все Яне йди вчи мови, бо перекладачам тепер довіряти не можна.
Ми всі сміялись, розмовляли на різні теми, дізнавались більше один про одного, та тільки одна люди була трохи засмученою, це була Настя. Вона хотіла вилитись в постановку але їй це складно давалось. Вона хотіла поговорити, але не казала цього. Я поглядом вказала Насті на вікно, що означало «нам потрібно вийти».
Т/і: Так пані та панове я відійду на хвилинку, бо щось мені не добре.
Ян: Все в порядку? Можливо потрібні ліки? У мене є.
Т/і: Ні дякую, у мене таке буває. Чекай ти носиш зі собою ліки?
Ян: Та так... пару пластинок на всяк випадок, це не важливо.
Я помітила що Ян від мене щось приховує. У нього проблеми із здоровʼям? Можливо у нього стрес, та це і не дивно, його фанати тоді його ледь не розчавили.
Вже недовго я дочекалась Настю надворі.
Т/і: Я знаю що ми знайомі лише годину та я вже хочу тобі допомогти. Ти чогось не договорюєш.
Настя: Слухай я не знаю що зі мною діється та деколи я хочу робити ці речі які я робити не хочу, ніби мною хтось керує в голові а я не хочу цього і я...
Дівчина вже почала плакати, а я в обнімку стояла з нею та заспокоювала її.
Т/і: Це просто хвороба, погана, психічна хвороба. Ти молодець, ти з усім справишся. Хочеш я назначу тобі зустріч з психіатром?
Настя: Та можливо не потрібно. Я приймаю деякі препарати, лікувалась, та й ці лікарі мені не подобались. Я нікому не розказувала про це навіть брату. Не хотіла щоб зі мною хтось возився в 20 років.
Т/і: От це і була така невеличка помилка. Тобі треба розповідати усе, тільки тим людям яким ти довіряєш і любиш.
Настя: А я тебе вже люблю плечиста)
Після цих слів вона поцілувала мене у щоку та щиро посміхнулась. Так неочікувано як і все моє життя, але я хочу щоб люди почувались добре біля мене.
Т/і: Ех... що ж і я тебе люблю. Тепер ми маємо бути близькими друзями якщо вже любимо один одного, так?
Настя: Виходить що так) А які у вас стосунки з Яном, я бачила як він на тебе дивиться, і ти до нього не байдужа, можливо між вами щось є?
Т/і: Скоріш за все так... але я не знаю чи це справжні почуття чи просто гра. Та я хочу думати тільки про хороше. Ти ж кохала когось?
Настя: У мене була дівчина з якою ми зустрічались 2 роки. Але як виявилось що вона це робила через жаль до мене, Вона мені зраджувала, а я її у серці тримала і не відпускала. Вона була моїм промінчиком, моєю надією, та зараз я вже не памʼятаю цих відчуттів, як і Діану...
Т/і: То ти як і я обираєш кохати а не бути коханою...
У мене не було ще ні з ким стосунків але було одне кохання, яке зараз думає що знає мене тільки пару тижнів.
Т/і: Ми з Яном познайомились давно, коли він ще не мав такої популярності. Ми були не розлий вода та після початку повномаштабної я поїхала, і не бачила його вже 2 роки. Т/і Т/ф загинула, а повернулась Т/і Вітер, зовні інша та всередині майже та сама. Тільки якась частинка мене обламалась. А зараз я хочу розповісти йому усе та не можу, щось мене тримає і не дає цього зробити. Це жахливі відчуття, ти ж розумієш мене?
Настя: Знаєш, можливо ти і не зобовʼязана зараз розповідати, ти можеш жити з цим спокійно поки що, якщо воно тебе тримає, коли відпустить то тобі не буде важко це зробити, або вже буде пізно і Ян сам усе зрозуміє.
У мене є ідея. Ти можеш розпитати у нього про тебе, ну про Т/і Т/ф як ти кажеш, так ти дізнаєшся про те як він відносився до тебе колись.
Т/і: Це досить хороша ідея, тільки потрібно зловити момент, а так все легко. Ти не тільки гарна а ще й розумна.
Дівчина помітно почервоніла. Їй важлива не тільки підтримка а й компліменти. На двір вийшли хлопці.
Ігор: Настю тобі не можна палити, я не можу за тобою постійно спостерігати.
Настя: Та не палила я, нам була просто необхідна розмова по душам. І ти не зобовʼязаний за мною постійно доглядати.
Т/і: Давайте краще не будемо сваритись а просто прогуляємось по місту)
А вже темно, на вулиці світили ліхтарі а молодь гуляла по площі. Нагадувало вечори у Львові, у старому Львові. Батько возив мене в дитинстві по всій Україні, Маріуполь, Крим, Одеса, Київ, Дніпро, Тернопіль, Карпати кінець кінців. Та якби не моя мати, ми б не подорожували у західних регіонах. Сама вона родом з Теребовлі, тому я все життя люблю і розмовляю українською та використовувала діалект у розмові. У дома було добре, як і тут. Тут теж мій дім, точніше не будівля а люди, Мирослава, Ян. Вони змінились як і я, та не всередині, Мирослава лишилася такою ж дитиною, а Ян все ж таким позитивним і дбайливим, хоча в чомусь він не Ян, а вже хтось інший. На вулицях були музиканти які піднімали настрій і привертали увагу усіх навколо. Мене зразу повели у тан, танець життя. У мене є татуювання з цим написом тільки на італійській "Il ballo della vita" яке було набите на серці.
Настя: Т/і ви не погано танцюєте, навчите мене?
Т/і: Ходи.
До танцю долучилась і Настя, яка вже була іншою, не тихою й соромʼязливою, а гучною та пристрасною. Люди дивились на нас, та нам було все одно. Пісня скінчилась, а ми ще досі прогулюємось вулицями міста.
Ян: Можливо будемо по домівках розходитись? Вже темно, а нам усім на роботу завтра.
Т/і: Ігоре, Настю, я вам дякую за знайомство та за цей вечір)
Настя: Надіюсь ми ще зустрінемось, так Т/і?
Т/і: Авжеш, не один раз.
Дійшовши до того самого ресторану ми попрощались з усіма, та з Настею було не все так просто.
Настю: Т/і зачекайте.
Її голос пролунав здалеку. Ми підійшли ближче один до одного.
Настя: Т/і ваш танець був просто неймовірним, я маю бажання це повторити ще раз, коли зустрінемось.
Дівчина обняла мене та поцілувала руку. Все ж таки в неї щось є. Потім я вже йшла з Яном. По темним вуличкам Варшави.
Т/і: Чуєш хлопче, а що сталось з тією дівчиною... яка поїхала, хто вона була для тебе?
Ян трохи взбентежився.
Ян: Та що поїхала... її звали так само як і тебе Т/і, ми з нею познайомились на майданчику, довга історія. Ніколи не подумав що вона поїде просто так на вірну смерть туди, де була ти. Ми з нею не бачились вже два роки, ні дзвінка, нічого. Але я знаю вона жива, не може вона померти, вона повернеться скоро я знаю...
Т/і: Вона повернеться, я точно знаю що повернеться, тільки вже іншою. Яне якби не вона тоді війна зачепила б і Польщу. Так вона далеко але водночас і близько, от тут.
Рукою я вказала на серце хлопця.
Ян: Так, тут... слухай я не хочу про сумне, я маю для тебе щось.
Ян витягнув з бардачка конверт.
Ян: Тобі сподобається.
Я уважно почала розглядати конверт, вже потім я додумалась відкрити його. У конверті лежав лист.
Т/і: Запрошення на благодійний бал? Де ти це взяв Яне?
Ян: На бал запрошено усіх поважних персон і також людей з карʼєрою як у тебе. На цей бал також запрошений Ігор, так як він військовий. Передали з офісу FONOBO.
Т/і: В неділю о 20:00. О це так. Я ніколи не була на таких заходах. Це велика можливість познайомитись з новими людьми та розповісти більше про себе. Я прийду.
Ян: Ти мені колись казала що не любиш шумних заходів, хіба ні?
Т/і: Взагалі то ні.
Так я не дуже люблю місця де дуже багато людей, він казав про Т/і Т/ф, та не про Т/і Вітер.
Т/і: Чому ти так вважаєш?
Ян: Можливо поплутав, або такі асоціації. Та я все одно радий що ти прийдеш)
На цьому моменті і ми розійшлись по домівках. Знову сама, наодинці з музикою, книжками й думками. Провівши раз по струнам гітари, звук линув по всьому району. Деколи під моїм вікном можуть збиратись люди які можуть слухати та обговорювати про мою гру, деколи й танцювати а якщо вгадають пісню то навіть співати. Я як ті музиканти, які також дарують емоції людям навкруги. Тож поки всі очікують на добро і турботу від інших, я дарую їх сама. Для мене це краще ніж просто сидіти і чекати. Це було три дні по тому. Була вже неділя. В цей день я ходжу зранку до храму, щоб подякувати Богу за ранок, за те що я жива і здорова, за те що маю багато можливостей, за своє існування. Зараз всі сперечаються на рахунок релігії, доводять, аргументують, осуджують, та ніхто не може сприймати один одного нормально. Хто б ти не був, буддист, християнин, мусульманин чи атеїст і ти маєш свою думку, то висловлюй її обережно, без осуду, чи є Бог чи немає будь ласка друже не суди. Для мене всі люди різні але водночас такі однакові. Маючи своє бачення на цей світ, особливу зовнішність, культуру, і водночас існувати на цьому світі. На жаль люди бачать тільки по обгортці. Цікаво яку ж я вибрала на той вечір. Ця сукня найдорожче що мене взагалі було з одягу. Мала б вибір я б одягла широкий класичний костюм, у якому я завжди буду виглядати добре, та на жаль вибору у мене не було ) за те ця сукня підкреслює мої широкі плечі. А волосся? Що з волоссям робити? Воно густе та неслухняне, добре що хоч підросло за пару місяців. Та воно не таке як колись було. Памʼятаю як годинами вичісувала свої довгі коси, потім я їх добре вичісувала через те що вони були короткими і виглядали як маленьке гніздечко, пташок тільки не вистачало. Та з цим мені допомагала гарна укладка. А з макіяжем я не заморочувалась, я не акцентую на ньому уваги, на очах хіба що. І ось я стояла вже одягнута і зачесана, останні штрихи, це парфуми, і все можна виходити.