Пані Вітер; Забуті Поцілунком спогади

Частина 6

Так вишукано як тоді я ще ніколи не виглядала. До місця зустрічі я добиралась на таксі, але таксист був не з надійних людей.
Таксист: Куди така краля їде?
Т/і: На *адреса*.
Це й чоловік мені одразу не сподобався. Підчас поїздки він дивно на мене дивився, а вже пізніше намагався до мене доторкнутись.
Т/і: Шановний якщо ви не хочете потрапити в ДТП або змусити мене дістати холодну зброю то будь ласка слідкуйте за дорогою.
Після цих слів він навіть не дивився в мою сторону, тільки тоді коли було потрібно платити. Вийшовши з таксі я побачила перед собою великий маєток, надіюсь усі потрачені гроші були внесені на допомогу потребуючим. В середині мене зустріли люди в однаковій формі, схожі на офіціантів.
Люди: Ласкаво просимо пані Т/і, проходьте.
Я була у великій залі, там було справді усе дорого на шикарно, як на справжньому балу, про який мріяла кожна дівчинка у дитинстві. Але чомусь таких мрій у мене в дитинстві не було. Ні я не кошу під хлопця, але й в собі я не бачила якоїсь вишуканої Пані. Людей було дуже багато в залі, всі були одягнені досить дорого, деякі трішки вульгарно, та на це ніхто не звертав уваги. Зараз це банальщина. На мою думку це навпаки не культурно. Ці люди які обирають вульгарність виявляють неповагу до оточуючих. Та все ж таки, це моє особисте бачення на цей світ, тим більше не мені судити, правда? На сам перед я збиралась вивчати людей і місцевість, та на зустріч до мене почав йти знайомий чоловік.
Ігор: Т/і добрий вечір. Шикарно виглядаєш)
Т/і: І я тебе спочатку не впізнала, привіт) Тут досить гарно.
Ігор: Так, справді. Та чесно кажучи, ніколи не любив цієї величності. Тай людей тут багацько. Не розумію цього.
Т/і: Знаєш, також так думаю.
Біля нас пройшов чоловік з підносом.
Ігор: Можливо шампанського?
Т/і: Не відмовлюсь)
Як тільки мені передали бокал до нас підійшли люди.
Жінка: Чудовий вечір пані Т/і, правда ж? Даруйте ви мене мабуть не знаєте, Катерина Вернежитська, письменниця)
Жінка протягнула руку.
Т/і: Приємно познайомитись, а ви мене вже напевно знаєте тому представлятись не буду)
Катерина: Мені про вас Ігор розказував, ви перекладач, українка?
Т/і: Так, з Донецька, можливо чули про таке місто.
Катерина: Воно окуповане здається, співчуваю. Зачекайте ви ж ще й і військова.
Т/і: Так, вгадали, фронт довелося покинути через проблеми з серцем.
Катерина: Це і не дивно. Жінці важко таке витримати. Як ви після цього всього вижили?
Т/і: Бажання кращого для рідної країни тоді потягнула мене, а в цьому всьому і Божа поміч. Тоді Він мене вберіг, та й усе моє життя.
Жінка лише хмикнула і випила ковток шампанського.
Катерина: Так ви ще й перекладач, як ви це все поєднювали?
Т/і: Ну по-перше я ще до війни знала багато мов, а саме російську, англійську та польську, якщо не рахувати свою рідну, а італійську я вже вивчила пізніше. А по-друге я вже закінчувала навчання, тому я вже могла приступати до роботи. Так що не все так складно як здається. Головне терпіння і велике бажання.
Катерина: Не просте у вас життя звісно... давайте краще переведемо тему, хотіла вас познайомити з кимось.
Катерина повела мене а ж на самий край зали, де стояли мої люди)
Катерина: Пані та панове, хотіла вас познайомити з пані Т/і, люба твоє прізвище теж представити?
Т/і: Можна просто пані Вітер)
Катерина: Так ось, Т/і це відомий співак Ян Розмановський, та його менеджер Анна Висоцька.
Ян: Ну що ж пані Вітер, приємно познайомитись)
Т/і: Навзаєм Яне, Анно як життя?
Анна: Сьогодні чудовий вечір, і ти прекрасно виглядаєш, як і завжди.
Катерино: Даруйте не знала що ви вже знайомі, не буду вам заважати, гарного вечора)
Жінка відійшла від нас прицокуючи своїми підборами.
Ян: Т/і це ти? Не впізнаю тебе, ти затьмарила мене своєю красою.
Т/і: Хотілось сьогодні трішки повикаблучуватись, бал все ж таки.
Анна: А де Ігор? Він наче тут теж є.
Т/і: Поняття зеного не маю...
Обдивившись навкруги я побачила Ігоря який розмовляв з якоюсь дівчиною, схоже йому було з нею добре)
Т/і: Мабуть у нього є інші плани сьогодні)
Ян: Так як і в мене. Т/і можливо потанцюємо?
Анна: Яне, тепер я тебе сьогодні не впізнаю)
Т/і: І знову запрошуєш до танцю, але я не збиралась тобі відмовляти.
Музика різко змінилась на вальс. Бажаючі приєднались до танцю.
Ян: Т/і, пробач та я не дуже хороший танцюрист...
Т/і: Не думай, а просто відчувай.
Я бачила як Ян нервував з цього приводу, тому треба було його якось підбадьорити.
Т/і: Яне дивись мені в очі, я тут, ніхто на тебе не дивиться, я поряд.
Хлопець різко змінився в обличчі. Його рухи почали бути впевненішими, він починав насолоджуватись моментом. У залі було багато людей, і я вже це казала не одноразово, але ми їх не чули і не бачили. Лише один на один, ноги рухались, а от наші погляди не розходились.
Ян: Ти мені нагадуєш одну людину...
Т/і: І хто ця людина?
Ян: Дівчина, як порив вітру. Її несе по напрямку випробовувань, болі та неочікуваності. Але вона світиться, і роздає своє світло кожному, зі мною вона теж поділилась. Вона пішла, далеко, де є жорстокість, муки. А я чекаю, досі чекаю.
Він пошепки промовив.
Ян: Мою Т/і Т/ф...
Ось, ось чого я добивалась, впізнання. Він згадав мене, тільки не мене а її, Т/ф, а з ним зараз Вітер. Він знайшов мене, і заспокоїв.
Т/і: Я знаю її, та її вже немає... ще побачимось)
Після закінчення я покинула його та вийшла в сад, так він тут теж є. Те місце де можна залишитись на одинці зі своїми думками.
Т/і: Господи, дай мені сил і мудрої думки щоб вистояти до кінця. Коли вже серце перестане нити і боліти...
Анна: Коли правду всю розкажеш.
Т/і: Добре що ти прийшла, потрібно мені виговоритися.
Анна: Я знаю що між тобою і Яном щось є. Скажи ти часом не була з ним знайома раніше?
Т/і: Ти як здогадалась?
Анна: Ян казав що десь він тебе вже бачив, і імʼя твоє він вже чув. Невже він тебе згадати не може?
Т/і: Він згадав, але ще не впевнений у цьому, і він чітко знає хто я.
Анна: Але він казав що ти не можеш бути нею, якби була тоді ти б сказала це раніше, він казав що вона повернеться до нього, і не забуде просто так.
У цей момент я зрозуміла в чому річ. Він чекав на мене майже два роки, щоб побути зі мною, я справді була його промінчиком сонця.
Т/і: «☁️: Чим я думала? Яке нове життя? До чого тут Т/і Вітер?»
Т/і: Анно, пташечко моя, дякую тобі за це, сонце моє, де Ян?
Анно: В приміщені його немає, і в саду теж, шукай біля входу.
Т/і: Ага, ще раз дякую.
Анна: Т/і стій!
Т/і: Так?
Анна: Скажи йому як сильно ти його кохаєш)
Т/і: Обовʼязково)
Спочатку мені довелося проходити через залу, бо тільки так можна було пройти до виходу.
Ігор: Т/і де ти пропадаєш?
Т/і: Яна шукаю, не бачив часом?
Ігор: До виходу пішов, казав тебе шукає.
Т/і: От зараза...
Схоже що Яну теж потрібно було щось сказати. Нарешті я дійшла до виходу. Там були люди але не Ян. Тоді я страшенно боялася того щоб він не поїхав додому, а чекати більше я вже не хотіла. Я обдивлялась кожен куточок. Та потім згадала що недалеко є парк, той самий парк де ми гуляли, 3 лавка від дуба, там ми сиділи.
Т/і: «☁️: Він мусить бути там, іншого варіанту немає. Він чекає мене там досі...»
Я вже підійшла до цього місця, але на жаль ні Яна, ні якихось інших людей там не було.
Т/і: Ні ні ні, він мусить бути десь тут, Яне де ж ти є...
Я була вже у повному розпачі, і не мала вже сили і надії щоб когось шукати. Вже було пізно а до ночі я засиджуватися не збиралась. Я просто хотіла приїхати додому і з усіма моїми думками поспати, хоч трішечки. Потім я почула що за мною хтось йде, це був чоловік у чорному. Я розуміла що це не просто так, тим більше вулиця була пуста. Просвистіло лезо, далі мені було дійсно лячно. Я прискорила ходу, це було дивно але незнайомець різко повернув в іншу сторону. Можливо це була просто така ж сама людина як і я, яка теж була не в настрої. Я вже йшла спокійно, але було якесь погане передчуття, і це було не дарма. Чоловік різко підійшов до мене і збирався бдарити мене ножем. Серце зупинилось, і це все? Пройшло моє життя? Бог мене забирає? Ще ні, ще ні. Якогось дива переді мною стояв вже інший чоловік але спиною до мене. Потім звук. Жертвою була не я, а Микола. Маніяк витягнув ніж і втік. Хлопець лежав у мене на колінах, а з грудей текла кров, точніше з серця.
Т/і: Микола ти з дуба впав? Чого ти це зробив? ДОПОМОЖІТЬ, ЛЮДИНА ВМИРАЄ ДОПОМОЖІТЬ, ХТО НЕБУТЬ ВИКЛИЧТЕ ШВИДКУ...
Микола: Т/і не варто...
Т/і: Ні зачекай ти не помреш, не помреш, що твоїй дівчині потім казати буду, ГА?
Микола: П...послухай, так мало бу...
Микола не встиг нічого сказати як втрачає свідомість, а потім і пульс. Я дивилась у закамʼянілі очі, позбавлені життя. Збіглися люди. А Ігор піднімав мене.
Ігор: Т/і прошу вставай, ти вже нічим не допоможеш, у тебе серце, Т/і...
А він дійсно турботливий. Але я його не чула, в очах була лише темна маса і багато голосів які лунали кудись далеко. Я три дні переварювала усю інформацію і події, на цьому моє серце давало збої. Допомагала тільки підтримка друзів, усіх яких є. Дівчину Миколи повідомили про його нещасну долю, ох і істерики вона наробила. А Ян? Точно ще був Ян. Я забула за всі свої плани та просто заспокоювала себе усім чим тільки можна було. Від нього підтримки було найбільше, звісно, він кохає мене, а я його. Тільки жоден з нас про це не знав. І Мирослава дізналась про мої пригоди, але їй було ніби байдуже на мене чи що. Напевно була дуже зайнята, а подруга може й почекати. Дні були похмурі, а вікно відчинене. Музика грала, вірші читались, молитви вимолювались. Тишу перервав неочікуваний дзвінок у двері.
Т/і: Хто цього разу до мене прийшов?
Відчинивши двері я побачила не високу дівчину з пакунком у руках.
Т/і: Привіт Настю, проходь.
Пройшовши поріг дівчина міцно обійняла мене.
Настя: Як почувається моя любоф?)
Т/і: Тебе побачила і зразу краще стало.
Настя: А я тобі дечого смачненького принесла, ходімо я тобі покажу.
Було видно як Настя хотіла мене розвеселити, і їй це добре виходило. На кухні Настя дістала з пакунку свіжу випічку, настільки свіжу що її запах можна було відчути з двору. А в другий раз вона дістала мою улюблену булочку з маком, від якої у мене було щастя більше ніж весь тиждень.
Т/і: Настю це ви мене балуєте? Я ніби не казала що люблю булку з маком.
Настя: А Ігор казав, ще перед тим йому сказав Ян.
Т/і: Памʼятає все ж таки...
Настя: Т/і ти йому зізналась? Будь ласка скажи що так.
Т/і: Ще ні сонечко, а могла б сказати якби додумалась взяти телефон і нормально до нього подзвонити, у мене ще й проблеми з памʼятю, от дурепа.
Настя: Гей ти не дурепа, ти бойова принцеса, а так це з кожним буває)
Т/і: Те що я бойова це факт)
Настя: Була на похоронах?
Т/і: Так, людей було мало, і дивний силует у кущах... боюсь припустити що це був той маніяк.
Настя: Я дуже хвилююсь за тебе, не ходи сама у безлюдних місцях, будь ласка...
Т/і: Обіцяю не буду, тільки із супроводом)
Настя перевела тему.
Настя: Як там твоя Мирослава, здається так її звати.
Я розповідала Насті про Мирославу на другий день після інциденту.
Т/і: А Мирося не дзвонить, чомусь, я їй писала, але вона ще й повідомлення рідко читає. Та й хлопець її мені не подобається.
Настя: А що за хлопець?
Т/і: Її наречений Влад, з привітом у нас. Він теж з Донецьку але йому вже встигли мізки промити. Тепер москалем зветься.
Настя: Тяжка ситуація, і він щось тобі зробив?
Т/і: Та ліз трохи до мене, я його на місце поставила тепер на очі ніде не попадається, смішний якийсь. Я тільки за Миросю хвилююсь. Чує моє хворе серце що це «кохання» довго тривати не буде.
Настя: Так це ж вже можна вважати як злочин Т/і, якщо до тебе ліз, то до інших запросто. Ти їй казала?
Т/і: Я не хочу її розчаровувати, тим більше я на нашу першу зустріч на неї ледь не надавила через нього. Мені потрібно щоб Мирося сама бачила що її наречений витворяє.
Дівчина про щось думала декілька секунд а потім вже висловила свою думку.
Настя: Чуєш, а якщо це Влад вбивця? Хоча це малоймовірно...
Т/і: Ні договорюй до кінця.
Настя: Я знаю що це дивно звучить, але який алкоголік чи наркоман не міг виглядати у тверезому стані, а Влад як я розумію має до тебе не дуже хороше ставлення, а так як Мирослава не дає знати ні про себе ні про Влада, то чому б і ні? Хоча тебе могли б просто пограбувати якісь ліві люди.
Т/і: А це як варіант... Настю ти не перестаєш мене дивувати. Тобі потрібно свою справу відкривати.
Настя: Та чого, я просто логічно подумала, от і все)
Ми ще розмовляли і смакували випічку. З Настею було доволі весело проводити час. Вона відкрита і чесна. Мені доводилось мало зустрічати таких подруг як вона.
Т/і: Послухай Настя, чим я тобі сподобалась? Це просто питання, бо я не з усіма так добре ладнаю так ще й з першої ж зустрічі.
Настя: А знаєш, я сама не знаю, можливо через мою орієнтацію, та навіть якщо не враховувати це, то ти мені сподобалась своєю чуйністю та турботою, ти як мій брат, як привʼяжиться то не відвʼяжиться.
Настя: Ти не боїшся висловлювати свою думку, розмовляєш мовою фактів. А ще гарно одягаєшся, ти дуже мила коли посміхаєшся і смієшся) Тепер я розумію Яна...
Т/і: І я теж) слухай, тобі почитати?
Настя: Почитати українською? Давай, мені подобається ця мова.
Т/і: Не просто українською, а українську  творчість. Я перекладаю зараз збірки і також перечитую їх і насолоджуюсь ними.
Я принесла з кімнати свою улюблену збірку. В соте відкрила на рандомній сторінці та почала читати.