Пані Вітер; Забуті Поцілунком спогади

Частина 3

Микола: А не високо піднявся Яне? Вказувати ще тут буде...
Ян: Що сказав?
Т/і: ШАНОВНІ. Двері там, ідіть і вирішуйте свої проблеми там, за що мені така кара Божа...
Мені ніколи не подобалось як хтось свариться через мене, тим більше за такі дрібниці. Я тільки зараз можу зупинити сварку і постояти за себе. Раніше такого не було...
Ян: Гаразд, пробач... задалеко ми зайшли.
Микола: Ми?
Т/і: Закрили рота і пішли куди йшли.
Два хлопця розвернулись у різні сторони й пішли. А я вже перехотіла займатись з гантелей і пішла на інший тренажер. От вам би було приємно коли через вас посварилися б два твоїх друга скажіть мені будь ласка? Гадаю що ні. Я звісно що знаю Яна вже давно але таким я його ще не бачила. Він не міг просто продовжувати суперечку, йому не потрібно цього, чому зараз це було не так? Дівчина з якою він знайомий тільки пару тижнів стала йому дуже дорогою? Якщо він буде і далі піддаватися своїм почуттям то довго він не проживе. Знайде собі дівчину яка кине його на 3 місяці відносин, а потім що? Я хвилююсь за нього, страшенно хвилююсь. Як він жив без мене весь цей час, і живе далі? Так звісно що я вже знову зʼявилась у його житті але він цього не знає. І не буде знати доки не здогадається. Та це ще квіточки порівнюючи з тим що сталось потім... Я йшла по темним вуличкам до дому пізно ввечері, все було б добре якби я не почала чути чиїсь голоси. Вони були знайомі, чоловічі. Йшовши на ті голоси потім я побачила як Ян бився з якимось чоловіком в капішоні.
Ян: Та не кривдив я її...
Чоловік: Ну звісно, чому вона тоді так холодно до тебе відносилась, га?
Пролунав удар і Ян ледь не падає на землю. Я не могла просто стояти і нічого не робити, тому довелося втрутитись у цю бійку.
Т/і: Є проблеми шановний?
Я замахнулась і з усієї сили зарядила незнайомцеві кулаком у голову. Той впав на землю без свідомості. Я побачила Яна який ледь дихав і споглядав за цим всім. Занепокояно спитала його.
Т/і: Ян ти як? У тебе голова розбита. Потрібен лікар!
Ян: Не хвилюйся за мене це просто невелика рана)
Не встигла я піднятись як мене хтось хапає за шию і притискає до стіни. Цей покидьок нажаль прокинувся занадто швидко. Я хотіла захиститись але він вдарив мене по обличчі. А потім ще, і ще, тільки вже по всюди де тільки можна. Важка було щось почути бо був тільки шум у вухах, і все темніє, та ще не помираю. Ян старається захистити мене але все було марно, в обох вже сил не було. Ось останній замах і... зупинився, застиг, закамʼянів, чоловік уважно подивися на мене і ніби схаменувся.
Микола: Т/і?...
Т/і: Скотиняка...
Далі вже нічого не було, тільки темнота, і голоси, багато голосів. Потім я була вже не надворі, а в лікарні. Лежала на кушетці, а біля мене жінка у білому халаті, з іншого боку сидів Ян, та вже з перебінтованою головою. І знову голоси.
Лікар: Т/і як ви себе почуваєте?
Т/і: Тіло ломить, і в голові паморочиться...
Лікар: На щастя серйозних поранень ніде не має, як на диво. Тільки вам не можна буде мати фізичні навантаження деякий час.
Т/і: Добре що ще не кінець.
Ян: Гей, не кажи так...
Т/і: О, з тобою мені ще потрібно поговорити.
Лікарка тихо вийшла з палати.
Т/і: Що у вас було з Миколою? Я ж просила щоб не сварились більше. Невже так важко просто забути про минуле?
Ян: Ну як кому Т/і... в мене були деякі справи ввечері а коли повертався додому то побачив як невідомий чоловік йде прямо на мене. Я спочатку не звернув увагу на нього та потім він приставав до мене, ніби я йому міліон винен, і почав розпитувати про тебе, погрожувати, а далі ти вже все бачила сама.
Т/і: Ех Микола Микола, що ж не так з тобою...
Я тяжко вздихнула та потерла пальцями свої очі, бо була вже втомлена морально.
Т/і: Та тобі з охороною потрібно ходити щоб всілякі покидьки на очі не траплялись...
І до мене в голову прийшла ідея.
Т/і: А що якщо я буду тебе деколи супроводжувати на роботу? Звісно коли мій стан покращиться. Гадаю тобі це буде на користь.
Ян: Т/і ти здуріла? Я дорослий й самостійний чоловік який може сам за себе постояти. Я звісно дякую за допомогу та не варто.
Т/і: Бачу я як ти за себе постояти можеш. Гаразд не буду тобі надокучати.
Звісно ідея була досить непоганою. Та це було б дивно, дівчина супроводжує чоловіка до роботи бо тому важко захистити себе. Але я ж не якесь мале, слабке й вперте дівчисько. Я рада буду допомогти чим зможу, тільки б не втратити тих кого в мене майже немає... а була б і втратила якби не випадок у клубі. Ян тоді був не сам, а з дівчиною, яка мені жахливо не подобалась. Ні ви не подумайте що були ревнощі, у неї був трішки важкий характер тому доводилося за Яном так би мовити спостерігати. Так була бійка, була лайка, алкоголь і кров. Я встигла його вивести звідси. І більше ніколи ми не бачили її. А зараз серце крається коли бачу що є ще люди які можуть наробити шкоди тим людям до яких мені не все одно. Я хочу звільнитись від думок «Де? Чому? Коли? Навіщо?» я хочу жити й дихати без почуття провини і жалю. А минуле, минуле викинути з голови і лишити десь там, далеко.
Багато питань і мало відповідей у цьому світі. Неочікувана поява давнього друга, невдача у виборі товариша, знайомство з людьми з якими я б навряд чи колись подружилась. Ще зранку мені було потрібно розібратися з чужими документами. Місце назначеної зустрічі знаходилось у центрі міста, в кафе.
Вибір
На вулиці відчувався свіжий запах свіжості після дощу та осінньої атмосфери. Мені подобаються зустрічі в кафе тому що там здається набагато спокійніше ніж у когось в домівці. Сівши за столик я дістала ноутбук і деякі папери, чекала на людей. Чекати довелось не довго. У приміщення зайшла дівчина низького росту із довгим світло-русим волоссям. Голос її був трішки пискливим, а очі були зелені. Десь я вже її бачила.
Т/і: Мирослава?
Мирослава була моєю найкращою подругою. Ми познайомились з нею у 5 класі, вона переїхала в Донецьк з сімʼєю. Ми разом мали багато спільних інтересів, думок, все було добре до того моменту коли у Донецьку не розпочались бойові дії. Я виїхала з країни і поїхала до Канада, залишивши там усе, дім і друзів. Так я там пробула до 5 років, а з Мирославою я не мала ніяких контактів. Батьки казали що вона загинула, та я їм не вірила і не хотіла вірити. Пройшов час і я вже змирилась з тим що найрідніша людина зникла з мого життя. Та як бачите я помилялась. Вона сильно змінилась, от тільки риси обличчя її здавали.
Мирослава: Так я. Я вже ніби казала своє імʼя коли ми розмовляли по телефону.
Т/і: Це я памʼятаю. Мирося ти мене не впізнаєш?
Мирослава: Перепрошую не зрозуміла?
Т/і: Звісно не впізнаєш. Це ж я мацьонка, та що поїхала.
Мирослава: Т/і? Господи це ти? Де ти в біса була?
Дівчина різко підбігла й міцно обійняла мене. Сказати що ми були раді це нічого не сказати.
Т/і: Я виїхала закордон, а звʼязатись з тобою ніяк не могла. Давай тоді за діло братись.
Мирослава: Так звісно) Влад подойди ка сюда.
Т/і: «☁️:Чому вона розмовляє російською? Хто такий Влад?»
Мирослава: Познакомься, это моя старая подруга Т/и, Т/и Влад, мой будущий супруг)
Я не могла повірити що вона виходить заміж. Час дійсно швидко летить... Хлопець простягнув свою руку
Влад: Приятно познакомиться) я так понял вы наш переводчик?
Т/і: Навзаєм) так я ваш перекладач. Вам ніби потрібно розібратись з документами.
Мирослава: І ще підівчити мову) Якщо ти ще типу викладаєш.
Т/і: З радістю допоможу.
Протягом усього часу Вдад дивно поводився, довго відповідав на запитання, переглядався з Мирославою, ніби не розуміє що я до нього говорю.
Т/і: Доречі, Влад ти звідки?
Влад: Извините не понял?
Мирослава: Она спрашивает откуда ты.
Влад: А, из россии, с Питера.
Після цих слів я ледь не подавилась своєю ж кавою. Як це з росії? Можливо це в них жарти такі. Я перепиталась.
Т/і: З росії? Перепрошую просто не розчула). Ледь не забула, коли вам буде зручно проводити заняття? «☁️: Вона зараз серйозно?»
Мирослава: Та коли тобі завгодно, можливо у понеділок і в четвер щоб тебе дуже не навантажувати?
Т/і: Ні усе гаразд, мене усе задовольняє) Мирось можна тебе на хвилинку?
Мирослава: Так авжеж, Влад подожди минуту.
Я потягла дівчину до вбиральні.
Т/і: Слухай я все розумію та це не жарти Мирославо.
Мирослава: А що не так? Я щось не те сказала?
Т/і: Все ти добре сказала. Тільки ти розумієш хто він, і що він тобі може зробити?
Мирослава: Т/і я не розумію про що ти.
Т/і: Мирослава він москаль, МОСКАЛЬ. Такі як він твій дім зруйнували і окупували. Вони хворі люди. Москаль жартуючи любить і жартуючи кине.
Мирослава: Не кажи так. Влад хороша людина, так росіянин але він ніколи не зробив нікому боляче. Він вже давно в росії не живе. Ми любимо один одного, як ти цього не розумієш?
Т/і: Ти мене вибач звісно я ніколи стосунків не мала і мені ніхто ще пропозицію не робив та я кажу правду.
Мирослава: Можливо ти заздриш мені бо тебе ще ніхто не любив як мене?
На мить я перестаю чути усе, лише слова «ніхто не любив» які повторювались в моїй голові. Дівчина лише розвернулась і пішла, встигла лише попрощатись.
Мирослава: До побачення мацьонка.
А й справді, не любив мене ще ніхто, не було у мене щастя з коханою людиною, тільки вибухи і крики. А ні все ж таки мене хтось любив, це та сама дівчина з якою я щойно посварилася. Йшовши додому у мене не було ніяких емоцій, окрім почуття провини. Думки перервав шум і голоси, багато голосів і криків. Та все ж таки один голос був знайомим. Я побачила як біля проходу в магазин стояли велика купа людей між ними виділявся один високий парубок.
?: Пропустіть будь ласка, я не маю зараз часу, відійдіть, вибачте.
Я впізнала постать Яна, а ця купка людей були його фанатами які не давали йому проходу. Вони хапали його за руки, плечі. Всі фотографували його, а Ян прикривав лице руками від великої кількості спалахів. Я не змогла просто пройти повз і не допомогти. Я крикнула до них.
Т/і: Шановні, ви хочете мати проблеми? Вони у вас будуть якщо не розійдетесь. Не бачите що людині погано?
Я почала прикривати Яна собою і робила коридор щоб можна було якось пройти. Коли Ян побачив мене, він ніби ожив і неочікувано схопив мене за руку і пошепки говорив.
Ян: Допоможи будь ласка, у мене страшенно болить голова. Т/і мені погано.
Коли він це сказав мені стало легше на душі. Зʼявилось бажання жити для когось, нарешті я комусь потрібна. Я при обняла його за плече і просувалась між натовпом і таким чином зробила коридор і ми вийшли й побігли звідси. Так ми бігли доти доки від нас не відстали.
Т/і: Яне ти як, в порядку?
Ян: Не дуже... пішли до мене додому, мені не дуже добре.
Так ми помаленьку йшли до нього додому. Нам було добре, ми були разом і тримали один одного за руки бо йому було важко йти. Подорозі ми чули вигуки, бачили людей які йшли за нами, та ми не звертали на них увагу а лише пришвидшувати ходу. Нарешті вже дійшли до квартири Яна. З полегшення ми зайшли закрили двері та сперлися на них сівши на підлогу. Ми сиділи мовчки і віддихувались.
Т/і: Води?...
Ян нічого не відповів тільки обійняв.
Ян: Дякую, дякую за те що відкрила тоді вікно і читала вірші, дякую за те що не пройшла повз, дякую що зараз тут...
Він дякував і плакав водночас, а я просто сиділа і міцно обіймала його, мені його не вистачало. У відповідь я йому лише сказала дуже тихо.
Т/і: Я теж тебе люблю...
Ми могли так сидіти годинами, так на холодній підлозі, але разом. Ми могли б тікати від усіх і всього, і нам було б добре. Через мить мені в голову прийшла одна мудра думка. Взявши сумку до рук я витягнула збірник, відкрила десь зі середини і почала читати.
Т/і: Вірш
Т/і: Я надію що ти хоч би якесь словечко зрозумів)
Ян так і сидів не вимовивши жодного слова, але вже не такий наляканий. Він навіть усміхався.
Ян: А ну ходімо.
Хлопець неочікувано підвівся, взяв мене за руку і повів кудись. Схоже це була вітальня.
Т/і: «☁️: Що він зараз збирається робити?»
Він підійшов до вікна де стояв синтезатор. Нічого не пояснивши він сів за стільчик і почав грати дуже знайому мелодію. Я її десь чула але це було дуже давно я знаю це. Та коли він почав співати мені відкрилися спогади, приємні але водночас болючі спогади...
Ян: Stop right now and listen to
What I always wanted to say to you
I remember long ago
When I was young and you was not as old as now
Life was easy to believe in
And that is why
I slowed every single word
You've pushed into my mouth
And made me spit them out
As if they were mine
Це була та сама пісня яку Ян не зміг реалізувати "The letter". Він мені казав про неї багато разів, вона для нього дуже важлива...
Ян: If you're the one who now knows it all
Why have you never bothered to know how I feel?
Т/і і Ян: Why don't you ever call me?
Why don't you ever asking "How are you today?"
Т/і: When, when other people ask me
I say "I'm fine, thank you,
but I can't talk right now,
I'm waiting for another call"
To hear "No matter what, I love so.."
Ян тоді перестав співати, але продовжував грати. Я згадала як ми колись співали цю пісню. Так, саме тут, на цьому ж місці. Ми тоді обоє були у важкому стані як і зараз...
Ян: Ти звідки слова знаєш? Ніхто, чуєш, ніхто ні з моїх фанатів ні з моїх друзів не знає точний текст пісні.
В голові виникало питання «Чому він такий розлучений? Що зробила не так? Усе ж було добре» я не показувала цього а лише старалась поводити себе максимально спокійно.
Т/і: Я... я бачила відео в соціальних мережах з концерту, де ти співав уривок цієї пісні, от і запамʼятала.
Ян: А... точно пробач я і зовсім забув що співав її на концерті.
Т/і: Я не тримаю на тебе зла) гаразд я піду. Зараз поки що на вулицю не виходь, відпочинь від усіх, і від мене також) ну добре бувай
Ян: Ти не...
Він не встиг договорити бо я вже закрила двері. І знову сльози, біль, чому я знову промовчала? Невже мені так важко нагадати про себе. Напевно що так. Я ще посиділа під дверима, бо перед людьми я плакати не хотіла. Мене настільки усе боліло що у мене не було сил навіть встати. Я потрапляла у великі проблеми але так боляче мені ще ніколи не було. Вже виплакавши трішки сліз я спустилась до підʼїзду. Відчинивши двері я побачила невеличку купку людей яких я бачила у тому натовпі біля магазину. Деякі навіть були заплакані. Я різко зупинилась.
Т/і: Шановні ви що тут забули?
Дівчина1: Не що а кого! Думаєш ти не така як інші фанати? Можеш собі робити те що тобі заманеться?
Т/і: Це я вас маю таке питати, безсовісні. Чекайте, ви що під вікнами увесь цей час стояли?
Дівчина2: Це вже не твоє діло. Ми взагалі то хвилюємося за нашого Янека(
Т/і: ВИ БЕЗСОРОМНІ, ЯКБИ ХВИЛЮВАЛИСЯ НЕ СТАВИЛИ Б ЛЮДИНУ У ТАКОМУ СКЛАДНОМУ СТАНОВИЩІ. Господи як ж мені бридко. Хочете допомогти, тоді рушайте по домівкам. А зараз дайте мені пройти.
Т/і: «☁️:Невже людям деколи важко зрозуміти з першого разу? Як можна такими бути?»
Не пройшовши й пару метрів як я побачила що з вікна виглядав Ян. Він усміхався до мене, і його заплакані очі ніби знову сказали мені «Дякую». Він дійсно був втомлений від всіх. Йому був просто потрібен спокій і тиша. Він просто не міг розібратись зі своїми думками й переживаннями. Мені можна було не хвилюватись бо цей період він переживе, це ще не найгірше що могло статись.