Пані Вітер; Забуті Поцілунком спогади

Частина 11

Саша: Фу, чим це смердить?
Ян: Справді?
Я не могла зрозуміти звідки йде цей сморід. З одного боку він йшов з бокалів, а з іншого з якось місця в будинку.
Саша: Яне я не раджу нам це пити. Ти впевнений що не відчуваєш ніяких дивних запахів?
Ян: Саша...
Саша: Що?...
Ян: А що якщо я вже скуштував?...
Саша: Постав бокал і не пий більше!
Ян спокійно поставив бокал на стіл звідки він його і взяв.
Саша: Сморід йде з другого поверху, піду перевірю, бо дуже він мені знайомий.
Ян: Зажди я з тобою.
Ми разом піднялися на другий поверх котеджу. Сморід справді йшов звідти. Там були спальні, деякі з них вже були зайняті, сморід почав посилюватись з кожним разом коли я починала підходити до майже кожної з дверей. На підлозі лежали бокали а також і чиїсь речі. З одної кімнати вийшов чоловік, ясне діло що не тверезий. Він почав йти в мою сторону.
Чоловік: Загубилась?) Ходімо, я тобі тут усе розкажу й пока...
Він підійшов до мене дуже близько, так близько що майже схопився за мене, на щастя за мною йшов Ян який не позволив йому цього зробити.
Ян: Пішов звідси, бо зараз лупну!
Чоловік: Гей ну чого ти, я просто позичу цю кралю на деякий час)
Ян: Я СКАЗАВ НАХЄР ВИЙШОВ, це моя жінка!
Ян міцно зловив мене за талію одною рукою, а очі казали «Це моє».
Чоловік: Гаразд гаразд, розкричались тут...
Він відійшов від нас, взяв бокал не допитого шампанського який лежав на підлозі під стіною, і повільно спустився по сходах вниз.
Т/і: Пусти...
Ян: Все добре?
Т/і: Януше пусти!
Хлопець відпустив, тепер у мене зʼявлялися сумніви. Ми пройшлися по кімнатах, одна з них була вільна. Ми просто зайшли туди, зачинили двері й відчинили вікно, і з полегшенням сіли на ліжко. Я прикрила обличчя руками від втоми та лягла на спину. Ян побачивши це ліг біля мене й поцілував у потилицю.
Ян: Якщо хочеш ми можемо поїхати звідси.
Т/і: Поїдемо, обовʼязково поїдемо.
Я різко встала з ліжка та підійшла до вікна, яке було відчинено навстіж. Не знаю, я не хотіла щоб він біля мене лежав на одному ліжку в ту ніч.
Ян: Ти куди?
Т/і: Ти зараз вийдеш звідси. Яке право ти мав таке за мене казати, хапатися за мене, я якась річ для тебе?
По тілу йшли мурахи, серце прискорювалось. Можливо я ще не була готова, а може просто не хочу бути чиєюсь, займаною, як місце в літаку, заброньоване.
Ян: Ти трясешся. То поясниш мені що відбувається?
Саша: Пояснити тобі? Гаразд, я поясню? Якщо ти думаєш що можеш що це нормально привласнювати когось, то ти сильно помиляєшся! Яне я до Польщі не з відпустки приїхала, і серце в мене не завжди хворе було і ти це знаєш! Можливо ти хочеш мене цим зробити більш жіночною, та повір тобі не вийде, вже ні.
Я обернулась до вікна що віддихатись, бо розмова була не легкою, а в груднях все більше боліло. Ян дивився на мене із страхом і великим подивом.
Саша: Може ти пʼяний? Так, справді, це найбільш логічніше пояснення твоїх дій.
Ян: Так Олександро, я пʼяний, я капець який пʼяний). Я пʼянію від твоєї хоробрості, краси, розуму, від твоєї кмітливості, ніжності. Здається що давно не був таким.
Він повільно підходив до дверей.
Ян: Та якщо моє спʼяніння тебе так сильно бентежить, я можу піти. Прямо зараз. Скажи що ти не відчуваєш те саме і я піду. Ні це не маніпуляція, я розумію що погарячкував на перших тижнях стосунків. Та ми можемо бути хороми друзями, товаришами) якщо ти не відчуваєш те саме то скажи...
Не встиг він договорити як я підбігла до нього, та міцно схопившись поцілувала, ніби в останній разу.
Саша: Ні я не хочу щоб ти був моїм другом, бо ти для мене більше. Повір я відчуває те саме не менше за тебе.
Ми стояли і дивились один на одного, аж доки Ян не підняв мене і не поцілував ще дужче, певно хотів кинути на ліжко. Та він не встиг, бо я вирвалась у нього з рук. Міцно схопивши його за комір сорочки я притулила його до стіни, бачили б його очі знову.
Саша: Тепер зарубай собі на носі, дівчину можна тягнути тільки до церкви, і з під завалів діставати, це тобі урок на все життя, зрозумів?
Хлопець різко кивнув головою, в знак того що зрозумів. Я пустила його.
Саша: От тепер точно не підеш)
Ми знову дивились один на одного, але вже потім засміялись як малі діти. Бо такого повороту подій ніхто не очікував. Вже коли ми обоє заспокоїлись, то втонули у теплих обіймах, вже без ніякого пафосу. Ян перестав мене обіймати, його руки опустились до моїх. Він підніс їх до своїх вуст і поцілував.
Ян: Мир?)
Саша: Мир)
Мій погляд перемістився до вікна.
Саша: Поглянь, який місяць)
Він був фантастичний. Також небо прикрашали зорі.
Ян: І тихо в будинку... А де Настя?
Саша: Я зовсім забула про неї, але я її тут не бачила.
В останній момент я помітила що вид відкривався на задній двір. Там був басейн та декілька столиків, за одним із них сиділа дівчина, то була Настя. Я збиралась бігти до неї, але раптом побачила ще один силует. Він був мені знайомим, маніяк з парку. Я не могла повірити своїм очам, він відстежував мене? Він дивився мені в очі, але обличчя не було видно.
Саша: Скажіть що це галюцинації, прошу хай він піде геть...
Ян: Кого ти вже побачила?
Саша: Ось він, поглянь.
Було видно лише цю божевільну посмішку, і те як він наближався до Насті, але вона цього не бачила. Я як пуля вибігла з будинку і вийшла на задній двір, мені було байдуже що буде зі мною, хай він тільки вже нарешті вбʼє мене ніж когось іншого, хай він мене вже не тривожить. Та коли я вийшла на задній двір крім Насті вже нікого не було.
Саша: ☁️: «Що за приколи?»
Скоріше всього це була галюцинація.
За столиком спокійно сиділа Настя, а біля неї стояли пусті бокали з того самого шампанського.
Саша: Ось ти де...
Настя: Здоров плечиста)
Саша: Як ти? Бачу що тобі тут весело...
Я поглянула на пусті бокали, їх там було до пʼяти чи сими штук...
Саша: Тебе вже так конкретно рознесло. Давай, вставай, я тобі допоможу...
Настя: Не ТОРКАЙСЯ МЕНЕ, дай вмерти  від передозування спокійно...
Саша: Ну ну, аж тхне тим передозом... Я брату твоєму що казати маю?
Настя: Ах в мене ще брат є, нічого, переживе)
Саша: Настю...НАСТЮ, поглянь на мене!
Дівчина вперто відвернула від мене погляд.
Саша: Та поглянь на мене!
Довелося повернути її голову до себе, щоб хоч якось зрозуміти її стан.
Саша: Очі червонющі... так вставай!
Настя: Не зобовʼязана...
Саша: Ще й як зобовʼязана.
Я підняла її з крісла і тримала на руках.
Настя: ПУСТИ ДИБІЛКА.
Саша: Ти мене образити хочеш? Не сміши.
Настя: ТИ ЧУЄШ МЕНЕ ЖІНКО?!
Саша: Не кричи на мене, я нічого тобі не збираюсь робити.
Настя: Ти хоч знаєш як мені боляче було, коли мені сказали що я брудна лесбійка, коли мені це все життя нагадують, мене так всі кинули, і ти кинеш...
Саша: Люба я б ніколи ні за які гроші тебе не кинула б. Ти моє серденько, а я не можу жити без серденька)
Настя: Серденько кажеш...
Вона трішки заспокоїлась і приобняла мене руками, це також заспокоїло й мене.
Настя: Але ж твоє серденько хворе.
Саша: Так, але це трішки різні речі, тебе це не стосується, поспи краще.
Настя нарешті відчула себе в безпеці та комфорті, вона миттєво заснула в мене на руках. Ми зайшли в будинок де вже не було гучної музики і шуму людей. На дивані сидів переляканий Ян.
Ян: Нарешті прийшла... що з Настею?
Саша: Вона просто спить, вона втомилась сьогодні.
Я положила дівчину на диван біля Яна.
Ян: Так кого ти ще бачила?
Саша: Та нікого, можливо просто привиділось.
Виявляється що силует побачила тільки я, хоча його було добре видно.
Саша: Добре, їдемо звідси вже, я зранку передзвоню Мирославі, буде серйозна розмова...
Ян: Саша... мені щось не добре.
Саша: Що таке? Принести води?
Ян: Було би добре.
Я доторкнулась до його лоба долонею.
Саша: Януше ти гориш! У тебе температура мабуть.
Ян витягнув з кишені ключі від машини та простягнув їх мені.
Ян: У мене в дверці є пляшка з водою, а у бардачку таблетки для зниження температури.
Я вхопила ключі і швидко пішла до машини. На дворі була пізня ніч. Підійшовши до брами я почула як хоть кашлянув неподалік від мене.
Мирослава: А куди це ми так поспішаєм?
Саша: По таблетки, моєму «кавалеру» як ти кажеш погано стало.
Катя: Нанюхався може чогось?)
Вони вдихнули цигарковий дим і почали дивитись на зорі.
Саша: Мирослава я це в тебе маю питати. Що це за наркоманія? Можливо це ти щось у бокали підсипала?
Мирослава: Не кажи дурниць. Я не така вже і безмозгла щоб підсипати щось комусь.
Катя: А по тобі і не скажеш)
Мирослава: Закрийся!
Я підійшла до них ближче.
Саша: Ти теж пʼяна?
Мирослава: Ти така наївна. Саша тут всі сьогодні пʼяні в зюзю. Тільки ви тут єдині чогось стидаєтесь. А я це все заради тебе зробила, щоб ти розслабилась хоч на мить, а то постійні в своїй роботі з ранку до вечора.
Т/і: Якби ти це зробила б для мене то не розповіла б усім за те що ми з Яном зустрічаємось, ти ж знаєш що я не люблю багато уваги.
Та Мирослава лише дмухнула на мене димом у відповідь.
Саша: З днем народженням Миросю...
Я просто не очікувала від неї такої поведінки. Вона мені майже як рідна, якщо вона так сильно за мене піклується, тоді чому вона це зробила? На що вона образилась? З такими думками я йшла до машини. Взявши таблетки і воду я пішла назад до будинку, дівчат там вже не було.
Саша: Яне ти як?
Ян: Все стабільно.
Він випив свої ліки.
Саша: Думаю нам вже час їхати звідси.
Я взяла Настю н руки і ми всі дружно попрямували до машини.
Ян: Тобі мабуть важко...
Саша: Допоможи краще двері відчинити.
Ян мовчки відчинив двері і я акуратно положила Настю всередину.
Саша: Давай ключі.
Ян: Я не знаю чи тобі можна їх довірити.
Саша: О Господи...
Порившись в сумці я дістала своє водійське посвідчення та показала Яну.
Ян: А чого ти собі машину тоді не купиш?
Саша: Часу якось немає, Януше дай вже нарешті ключі бо я зараз засну.
Після того як я їх нарешті отримала я завела машину і ми нарешті поїхали звідси.
Ян: Ти хороший водій.
Саша: Приємно чути)
Ми майже годину їхали додому,ці обоє були такі виснажені. На щастя я не заснула за кермом, так я теж була втомлена але не мала взагалі змоги заснути, день тоді був справді дуже насиченим та переповнений багатьма різними хорошими й не дуже моментами. Згадувала як йшла з Настею в торгівельний центр, як помирилась з Яном, коли дізналась справжні лиця людей які мені здавались щирими. Але те що найбільше мене бентежило, це той маніяк. Та невже він настільки божевільний, тобто це не був звичайний наркоман з парку, а маніяк який ганяється саме за мною? Можливо це була галюцинація, тим більше як він зміг зайти на чужу територія яка була огороджена високим парканом. Так я цього боялася але нікому про це не розповіла. Вже майже третя ночі і ми відвозимо Настю додому.
Саша: Давай я її дістану.
Ян: А де ми візьмемо ключі від будинку?Саша: Трясця... пошукай в її сумці, звісно якщо ми її не забули.
Ян: Ось вони, от тільки який з них від будинку?
Саша: Я все розумію, але я шалено втомлена і довго тримати її не зможу.
Ян: Тю так давай я потримаю або положи її біля себе.
Саша: Добрий день привезли бляху, ти по-перше вже випив і не просто шампанське, а по-друге людина не річ щоб нею ось так кидатись, якщо це не Влад звісно...
Ян: Дивно його сьогодні ніхто не бачив, в дівчини свято а його немає.
Саша: Я тобі навіть так скажу, вони вже розписались.
Ян: Оце клоунада... є проходь.
Ян нарешті відчинив двері і тепер я змогла положити Настю на ліжко в її кімнаті.
Саша: Фух... ну все, солодких снів тобі) тепер можна їхати додому.
Я поцілувала Настю в лоб і спустилась до виходу.
Саша: Не думаю що до неї хтось увірветься в будинок, двері на ключ зачиняти не буду. Я їй зранку повідомлення напишу. Тільки як з нами бути?
Ян: Санічка, зіронька моя ясная, переночуй в мене вдома, я тебе прошу...
Саша: Це речовина на тебе так подіяла?.
Ян: Ну Вітер, ти ж моя дівчина.
Саша: «Вітер, Вітер» добре їдемо вже, спати хочу.
Ян: Нарешті)
Ми сіли і поїхали до Яна додому. Коли приїхали то швидко піднялись на потрібний поверх і нарешті були в квартирі.
Саша: Я вже думала не доживу... ходімо хоч би переодягнемось, бо ця сукня вже прилипла до тіла.
Ян: Тобі вона дуже пасує. Тобі личить такий стиль одягу)
Саша: Рада що тобі сподобалось)
Ян: І ти так гарно вирядилась для мене?
Саша: Взагалі я ніколи ні кому не стараюсь догодити зовнішнім виглядом, щоб сподобатись людині не обовʼязково одягати гарний брендовий й дорогий одяг, максимум це її може прикрашати, людина має сподобатись душею. Але зараз в цьому світі усе вирішують форми та кількість грошей на карточці.
Втомлена приповзла до вітальні і впала на диван.
Саша: Все я відключаюсь, надобраніч. Вимкни світло будь ласка.
Ян: Хіба тобі зручно спати на дивані?
Саша: Ще й як зручно, давай шпорпай звідси. Круте слово я придумала)...
Ян: Переодягнись хочаб.
Саша: Не засну я в твоєму домі.
Вже не задоволено я пішла до кімнати Яна і зразу полізла до шафи.
Саша: ЯНЕ, БІГОМ СЮДИ!
Ян: Сусіди знизу не верещи.
Саша: Я тільки горланю а не верещу. Це що таке?!
Я вказала йому на велику купу розкиданого одягу який ще люто смердів від поту.
Саша: Дорослий хлоп, чоловік в кінець кінців. Та візьми ти вже ту майку і склади нормально, як дитисько. Не можна бути таким безвідповідальним.
Ян: Матінко не бий...
Він прикривав себе руками і корчив з себе маминого синочка. Але я вже була тоді настільки роздратована що з польської я перейшла на українську.
Саша: Тако курча мать, я зараз як візьму тремпель і як дам по спині що будеш кожного разу перед моїм приїздом в цей день хату підкидати.
Ян: Та заспокойся Сашка, я аж не зрозумів від страху.
Саша: Спати, вже!
Я взяла першу футболку і штани які там були і пішла переодягатися. Перед тим як вийти з кімнати я поцілувала Яна в щічку.
Саша: Надобраніч)
Коли вийшла то скоренько переодягнулася, вмила обличчя і пішла спати до вітальні. Коли з тебе вижаті всі соки ти не відчуваєш незручностей дивану на якому ти спиш чи ще на чомусь. Я могла б вже бачити пʼятий сон але в якийсь момент я почула звук відчинених дверей і голосні кроки які наближались до мене.
Ян: Ну ти й дівка вперта...
Я не встигла ніяк зреагувати як відчула обхват з спини.
Саша: Ти не піднімеш, сили не вистачить ОЙ БЛІН...
За мить я опинилась на руках у Яна і той швидко і обережно поніс мене в спальню.
Ян: Це моя робоча вага дорогенька)
Я б змогла злісти сама але мені не вистачало сил і бажання вискочити з його рук. Тим-більше він вже скинув мене на ліжко.
Ян: Я не кусаюсь, ти можеш спокійно спати тут зі мною, я не мав і не маю поганих намірів.
Саша: Сонце лягай вже, бо завтра я тебе будити не збираюсь.