Пані Вітер; Забуті Поцілунком спогади

Частина 8

Ян: Та був пару разів на сеансі, але пізніше почав вживати пігулки різних...
Т/і: Значить так, забирай переклади.
Ян: Здуріла? Ти б мені ще книжку запропонувала.
Т/і: То поки ще цього не зробила забирай переклад, хутко.
Ян: Т/і я навіть не знаю як мені тобі віддячити...
Т/і: Поцілунком)
Деколи я могла подумати про ті речі, про які думають одиниці, про ті речі які не збудуться. Одна з таких думок якимось дивом здійснилась, я цілуюсь на кухні з Яном.
Т/і: Тільки ніхто не має про це знати, про те що ти прийшов до мене додому бухий, переночував в мене, і цілувався на кухні. Чи ти вже уявляєш які довгі пости будуть друкувати про нас в соцмережах?
Ян: Ні в якому разі, я теж не хочу зайвої уваги й проблем.
Т/і: Тоді пислюй додому чи на роботу, я не знаю які там у тебе плани.
Ян: Гей, ти мене вже виганяєш?
Т/і: Хочеш, можеш залишатись. А мама завжди питала «ти що свого дому не маєш що в чужих ночуєш?» хех, гарні тоді часи були...
Ян: Вона завжди з тобою, ось тут.
Ян вказав пальцем на місце де знаходиться серце.
Ян: Всі ті кого ти втратила завжди поруч)
Т/і: Знаю Януше...
Ми ще могли довго розмовляти про життя одне одного, та Яну треба було їхати.
Ян: Ну так що, Т/і Розмановська, поїду я вже напевно)
Т/і: Ти як мала дитина, чесно.
Ян: А в центрі ти такого не казала.
Т/і: Я тобі зараз своє прізвище підставлю, зараз обоє будемо сміятись...
Тут я зрозуміла що допустила ще одну помилку в своєму житті.
Ян: А яке в тебе прізвище? За стільки часу ти мені ще його не казала.
Т/і: Воно складне, слава Богу що не російське.
Ян: Просто скажи, я не буду сміятись, обіцяю.
Т/і: Слухай в тебе зараз фінгал буде під оком.
Ян: А ти спробуй.
Т/і: Яне, забʼю.
Ян: О я вже не Януш.
Т/і: Ти йти взагалі збираєшся?
Ян: Вже біжу звідси як найшвидше.
Від злості я лише розтріпала рукою його волосся.
Т/і: Гаразд не сумуй, ще зустрінемось.
Я поцілувала хлопця у щічку.
Т/і: Мені ще до москаля йти треба.
Ян: До того Влада?
Т/і: Нажаль.
Ян: Я його ще толком не бачив, але він мені вже не подобається.
Т/і: А москалі взагалі комусь подобались? Ах точно, Мирослава за нього заміж виходить.
Ян: Бідна дівчина. Ну добре, папа Вітер.
Т/і: Папа)
Серце хотіло тоді вискочити не від хвилювань, навпаки від щастя. Але мені доведеться приховувати ще більше таємниць. Та зрештою не все так і погано. Потім я різко згадала що мала йти до Мирослави, і з думок вже не виходив Влад, на якого найбільше підозр. Вже на порозі будинку мене зустріла Мирося, схоже вона стояла на порозі не тільки для того щоб мене зустріти.
Т/і: Дівчино, а не дасте й мені цигарку закурити?
Мирослава: Ой пробач не побачила...
Т/і: Та кури собі на здоровʼя, тільки я не маю кого вчити тепер.
Мирослава: Гаразд проходь.
Ми разом зайшли до будинку. Я відчула дивний запах з кухні.
Т/і: Влад щось готує?
Мирослава: Та ні, його вдома навіть немає... ДІТЬКО ПЛЯЦОК.
Мирослава зі швидкістю світу полетіла до кухні. Мене не злякало те що вона ледь кухню не спалила, а те що в її лексиці присутній діалект.
Т/і: «☁️: Ото нежданчик звісно, а я думала що тільки я така мудра, западєнка на мінімалках»
Мирослава: От холера, ще б трошки більше постояв би і все...
Т/і: Такі речі потрібно памʼятати, бо крім спалених легень можна й мати спалену хату.
Мирослава: Давай не починай, раз подихати вирішила а вже погана.
Т/і: А ти давай не перекручуй мої слова. Я не хочу ні з ким сваритись, особливо з тобою.
Мирослава: Я правда слова поперекручувала, не можу я вже так.
Т/і: Гей, усе добре? Бо я бачу що не дуже. Це щось з Владом повʼязано?
Мирослава: Були у нас деколи конфліктики, зараз усе добре, це була моя провина...
Т/і: В чому ти винна? Я нічого не розумію.
Мирослава: Коли з роботи втомлена приходжу то всяку нісенітницю можу сказати, от і накричала на Влада.
Т/і: Тобі потрібен відпочинок, для тіла й голови. Надіюсь Влад це розуміє?
Мирослава: Я б так не сказала...
Т/і: Тобто?
Мирослава: А ось так. Каже «ты не благодарная, я для тебя все, а ты даже спасибо сказать не можешь» і так далі.
Т/і: Перепрошую, не вдячна в ЧОМУ?
Мирослава: Ну типу він нас з країни якось вивіз, заробляє гроші, оплачує багато чого...
Т/і: ТИ РОЗУМІЄШ ЩО ТИ ЗАРАЗ КАЖЕШ? ТИ ЙОМУ НІЧОГО НЕ ВИНА, НІ ОДНОГО ЗЛОТОГО... вибач, я погарячкувала, день сьогодні не дуже хороший.
Мирослава: Ти чого, все добре, я на тебе не обіжаюсь. Ходімо, нам ще вивчити треба багато чого.
Т/і: Ти права ходімо.
Ми ще довго розбирали поданий матеріал, доки не почули як хтось заходить до хати.
Влад: Мира, ты где. Я ужасно голоден.
Т/і: Він зараз отримає мені за все.
Мирослава: Т/і будь ласка не треба, давай по іншому прошу.
Влад: СЛЫШ, С КЕМ ТАМ РАЗГОВАРИВАЕШЬ А?
Мирослава: Супер, він знову пʼяний додому прийшов. Т/і ховайся за дверима, швидко.
Я робила так як сказала Мирослава. Чесно кажучи я і не була здивована поведінкою Влада, як то зараз молодь каже, на болотах все стабільно.
Мирослава: Ты чего кричишь? Я по телефону разговаривала.
Влад: Все вы бабы такие бестолковые, че пожрать есть?
Мирослава: Сейчас приготовлю что нибудь...
Влад: Давай только быстрее.
Вони обоє прийшли на кухню, Мирослава почала метушитися, а Влад лише впав на крісло і жалівся на усе на світі.
Мирослава: Как робота?
Влад: Начальник афигел в край, чуть не уволил меня, тварь...
Мирослава: Может ты что-то сделав не так, если уволить хотел...
Влад: Ты больная? Что я могу сказать не так?
Мирослава: Ну не знаю, всякое может произойти...
Влад: Ой закрой рот, где выпивка?
Мирослава: Какой алкоголь, ты и так пьяный до ужаса.
Влад: ГДЕ МОЕ БУХЛО ЖЕНЩИНА?
Я не могла довго на це дивитись, тим більше слухати ці всі образи в сторону Миросі, тому не чекаючи я вийшла з-за дверей і вдарила хлопця, чи не хлопця, сковорідкою яку і дістала ще до того як вони зайшли на кухню.
Мирослава: Т/І ЩО ТИ НАКОЇЛА?
Т/і: Тебе захистила від цього тирана.
Мирослава: Він нічого не хотів мені зробити. Так він був пʼяний але не настільки щоб мені щось зробити.
Т/і: Гаразд, неважливо, давай я його краще кудись перенесу.
Мирослава: Ні не треба, це мій чоловік і я з ним розберуся сама!
Т/і: Тобто чоловік? Мирося чому ти мені не сказала що ви вже обвінчалися?
Мирослава: Так вийшло, ми просто не хотіли затримувати час і зробили це от на днях.
Т/і:☁️: «Так ось чому ти не дзвонила тоді...» Ну що я можу сказати... вітаю)
Мирослава: Не зрозумій мене не правильно, просто все сталось так не очікувано...
Т/і: Не переймайся, я все розумію. Краще нести допомагай свого недочоловіка.
Мирослава: Гей ти куди до вікна несеш, вітальня в іншій стороні.
Т/і: От зараза, хотіла викинути непомітно, а вийшло все навпаки, ну супер.
Мирослава: Я розумію що між вами не хороші стосунки, АЛЕ ЦЕ МОЄ ЖИТТЯ І МОЄ КОХАННЯ.
Т/і: Та не кричи, просто коханням це назвати складно. Тут класти?
Мирослава тяжко зітхнула.
Мирослава: Так клади тут.
Я поклала цього недоумка на диван, та оглянула його голову чи не мав він сильних пошкоджень.
Мирослава: Ну що там?
Т/і: На жаль не вмер.
Мирослава: Т/І!
Т/і: Тільки не бий ще, на диво серйозних ушкоджень не має, тільки буде ґуля, і то велика.
Мирослава: Дзенькую бардзо за розуміння.
Т/і: Хоч щось дитина запамʼятала.
Мирослава: Слухай якщо я молодша від тебе на рік, це не означає що я вже для тебе неповнолітня.
Т/і: Не панікуй тільки ще більше, ти вже сьогодні натерпілася багато. Ти краще розкажи що з Владом останнім часом.
Мирослава: Тобто що з ним?
Т/і: Ну як він останнім часом поводиться, з ким спілкується, чим займається ну і так далі.
Мирослава: Як я вже казала, незадоволений постійно чимось, нервується, а коли випʼє то взагалі з головою не дружить, можливо йому не подобається що ми одружились швидше, але це була його ідея. Через те що випиває йому погрожують звільненням.
Т/і: Весело у вас тут. А він останнім часом ні з ким там не звʼязувався?
Влад: Не знаю, за це він мені нічого не розповідає.
Т/і: А ти могла б деколи у його телефон зазирати, переписки читати, соціальні мережі, ні?
Мирослава: Якби ж то я ще могла той телефон якось відібрати непомітно, він свої речі нікому не довіряє. Але він довго ніколи не затримувався, після роботи додому зразу приїжджав, в магазин може деколи заходити, і те не довго.
Поки що на Влада підозр в мене тоді не було, точніше були але все менше й менше. Все ж таки можливо потрібно просто змиритись з тим що він пияк якому лиж би тільки гроші і жінку для галочки.
Т/і: Що ж це за стосунки такі що ви не довіряєте нічого один одному, ми з Яном навіть більше довіри мали на перших днях спілкування ніж ви одруженні...
Мирослава: Що за Ян?
Т/і: Я тобі хіба не розповідала, ти його мала б знати, принаймі як знаменитість.
Мирослава: Яка ще знаменитість? Чекай... та ну ти жартуєш зараз.
Т/і: За що, за те що друг є?
Мирослава: ТЕ ЩО ТВІЙ ДРУГ ЯН РОЗМАНОВСЬКИЙ.
Т/і: Тихо не кричи, так він мій... давній друг, тільки він поки що цього не знає.
Мирослава: В сенсі не знає, Т/і це ти взагалі? Ти про стосунки навіть думати не хотіла.
Т/і: Та до чого тут стосунки, ми дружимо вже пару років, але після початку повномасштабної довелося відкласти всі плани, після фронту змінилась як бачиш, зараз тепер цю всю ситуацію потрібно якось вирулити.
Мирослава: Який фронт, надіюсь як парамедик?
Т/і: Майже, снайпер, за позивним Вітер.
Мирослава: Ну ти і бойова в нас звісно)
Т/і: Миросю це не смішно, я пішла туди не просто так щоб похизуватись, а щоб захищати свою країну сама знаєш від кого, щоб у наступних поколінь було світле майбутнє, бо хто за що, а ми за незалежність, отож нам так і важко через те...
Мирослава різко змінилась в обличчі, до неї дійшли ті слова, можливо вона щось і усвідомила на рахунок Влада, а може просто через жаль до мене. Як мені не подобається коли мене жаліють і кажуть як їм «шкода».
Мирослава: А знаєш, ти права. Люди помирають за те щоб українці знали хто вони, а не це все.
Т/і: Тільки не вини себе, я знаю як тобі зараз важко і про що ти зараз думаєш, але ми ж тут не просто так, розумієш?
Мирослава: Знаю... до речі, що сталось тоді біля замку? Кажуть вбивство було, і ти до цього була якось причетна...
Т/і: Я була на благодійному балу, там люди різні зі статусами поприїжджали, і мене запросили. Були деякі мої знайомі. Не знаю чому але я хотіла пройтись по парку, потім відчула що за мною хтось йде, думала наркоман якийсь, та схоже він був у тверезому стані. Він замахнувся на мене а попав у Миколу...
Мені ще було б що сказати та в ту ж мить прокинувся Влад.
Влад: Ой блин... башка болит то как...
Мирослава: Влад ты как? Как твоё самочувствие?
Влад: Голова болит, как будто шишка... О ГОСПОДИ И ТЫ ТУТ.
Т/і: Слава Ісусу Христу шановний, ну як там клінічна сме...ой тобто що там по самопочуттю?
Влад: Как видишь, плохо. Ты тут давно уже?
Т/і: Вже як пару годин.
Влад: Ничего не помню, только как по голове чем то стукнули ай.
Мирослава: Хорошо что только шишка будет, могло бы быть и хуже.
Влад: А что со мной было?
Мирослава: Еее
Т/і: Ти прийшов додому пʼяний пішов на кухню хотів напевно щось дістати відкрив шкафчик зі сковорідками там не рівно стояла одна і вона впала тобі на голову, це мені так Мирослава сказала, бо я цього вже не побачила, так Миросю?
Мирослава: К...конечно все так и было)
Влад: Не ловко как то вышло, ты уж прости Т/и за это все, было не гостеприимно с моей стороны.
Т/і: ☁️: « Я вражена, що він з себе корчить?» Головне що вже все позаду, ти живий... Мирослава в безпеці, мені вже йти потрібно, Миросю вчи слова, а ти не пий.
Мирослава: Влад, говорим?
Влад: Что говорим?
Мирослава: Приглашение!
Т/і: Що відбувається?
Влад не впевнено подивився на Мирославу та встав з дивану.
Влад: Т/и тебя приглашено на нашу свадьбу, в Марте, вот приглашение)
Хлопець передав в руки конверт.
Мирослава: Ми хотіли б тебе бачити на святкуванні, так щоб не гаяти часу ми розписались раніше але ж святкування ніхто не відміняв, і ми вирішили його провести тоді коли вже буде більш менш тепло).
Т/і: «☁️: Він ще досі пʼяний?» Дорогенькі... ви навіть собі уявити не можете як я рада)
На обличчі зʼявилась фейкова посмішка.
Влад: Завжди раді.
Т/і: Влад... це що щойно було, Мирослава ти коли його додумалась українську вчити?
Мирослава: Я не вчила, він сам захотів, а чим ти так дивуєшся?
В голові не складався пазл. Влад вважав що місто де він типу народився і жив є не Україною, але при цьому він цікавився нашою мовою. Хлопця вже потрібно було давно на ноги поставити.
Т/і: Дуже за вас рада голубʼята, тоді я пішла, гарного вечора і солодких снів...
Мирослава: Т/і будеш дружкою?
Т/і: Та ви знущаєтесь з мене, звісно що буду, не перестаєте мене вражати.
Мирослава не чекаючи міцно обняла мене від радості, ледь не пищала.
Мирослава: Т/І ТИ НАЙКРАЩА.
Т/і: Це я вже знаю) відпускай, бо йти треба, а справ в мене ще як до неба рачки.
Мирослава: Ну залишись ще на пару хвилин, я з тобою ще хочу побути(
Влад: Кхм кхм... я вам не мешаю?
Т/і: Ти так)
Мирослава: Т/и не смешно.
Т/і: Пшапрашам пані не розумʼєм.
Влад цокнув і закотив очі.
Мирослава: А в гості до нас, з Яном?!
Т/і: Ого, а який привід, і чого з Яном?
Мирослава: Ще скажи що не памʼятаєш.
Я перебирала в голові всі дати які я колись небуть знала.
Т/і: Точно, день народження) а чого з Яном?
Мирослава: Ну як чому, по перше він поважна персона, а по друге твій кавалер)
Т/і: Який ще кавалер, друг найкращий, от і все, ще сватати мене зараз будеш.
Влад: Тот самый про которого ты мне рассказывала?
Мирослава: Именно так, еще Т/и популярную сделает)
Т/і: Все, йду я від вас, на гульки.
Мирослава: ХАХАХА Добренько, Влад...
Т/і: Не треба мене проводити!
Мирослава: Не буде тебе ніхто проводити, це вже по іншому ділу.
Т/і: ☁️: «Вони мене скоро доведуть». До зустрічі!
Мирослава і Влад: Пака)
Я вийшла з дому закривши двері.
Т/і: Москалики ви ж мої.