Heaven

Вороги чи все ж споріднені душі?

Джехьон знаходився в своєму звичному середовищі — ресторан Collision, в якому проходять кожні його вихідні, починаючи ще з 16 років. Саме з тих пір його батьки вирішили, що син також повинен брати участь у веденні їх готельного бізнесу.

Єдиним незвичним моментом в цій вже рідній атмосфері був плач, що доносився з кабінки вбиральні, до якої саме зайшов Джехьон.

Хтось відчайдушно надривав горло, душачись слізьми.  Напевно, якась дівчина знову плаче через розрив з коханим. Але з другого боку, якщо вона знаходиться в такому місці як це, то думати про кохання це розкіш, яка не дозволена відвідувачам Collision. Робітники ще могли собі це дозволити, але точно не відвідувачі - єдине, про що вони могли думати - це влада, гроші та репутація, аж ніяк не кохання.

– Це тобі що, шкільний туалет, щоб плакатися тут? Люди, які можуть собі дозволити знаходитися в такому закладі, повинні вміти контролювати свої емоції, – фактично викрикує Джехьон, стукаючи в кабінку, звідки доносилися звуки схлипувань.

Але, на диво, дверцята кабінки розчиняються від такої маніпуляції і відкривають вид на зовсім юну дитину, лице якої розпухо та почервоніло від сліз.  Але це була не дівчина, як гадав Джехьон, а доволі високий статурний хлопець.

Джехьон одразу ж упізнав у цьому хлопці Кім Унхака, спадкоємця мережі готелей K-heaven, яка по сумісництву є найзлішим ворогом мережі готелей M-heaven, спадкоємцем якої і є Джехьон. 

Ворожнеча між їхніми компаніями зʼявилася так давно, що вже ніхто і не памʼятає, з чого це все почалось. Єдине, що відомо, що спочатку був лише один готель під назвою Heaven, який побудували двоє друзів. Але з невідомих причин дружба розпалась, а готель навіки залишився закинутою памʼяткою про давню ворожнечу. Згодом кожен з колишніх друзів побудував свій рай, не бажаючи поступатись хоча б назвою, вони змінили лише першу букву в назві на  ідентичну першій букві їх прізвищ.

Джехьон, знав, що саме сьогодні спадкоємцю K-Heaven виповнилось 16, а це означало, що його покажуть світу, до того ж його зовнішність ретельно приховувалась. Але Джехьон не був би Мьон Джехьоном якби не знайшов доступ і до цієї інформації раніше за всіх.

Хлопець сидів на кришці унітазу, сперши руки на коліна та ховаючи в них очі, повні сліз.

Очі хлопця вмить перестали наповнюватись сльозами і до Джехьонових вух долинув високий, але роздратований голос.