Брудна чистота #4 циклу «Некровні звʼязки»

Розділ 9. Яромира

Граючи в ігри, будь готовим до програшу.

Брехати нас ніхто не вчив, проте всі вміли. Я не любила спати в тиші, бо мене це лякало. Коли викрали, то вони посадили маленьку дитину в підвал, де не було ні звуку. Повітря в тому місці нагадувало сухість пустелі, а ноги звисали з високого ліжка. Туди приходила німа жінка, бо її рот був зашитий. Люто, так? Чоловік завжди розповідав казки, показував «обличчя» мого батька. Вони все знали, але не давали інформації (що існує молодша донечка Франка) потрапити в інші круги. Чому? Коли щось стає відомим – не платять гроші. Усім, мабуть, цікаво, яка причина була приховувати доньок? Усе просто. Мій тато ніколи й нікому не розповідав про родину, бо знав, що це буде його слабким місцем. Так і сталося... Вони дізналися.... Кінець. Зараз немає прямої небезпеки, проте в мене немає бажання бути під крилами Франка Дельмено. Я – окрема одиниця. От і все.

Сон не йшов, а Нолан також вирішив, що час поговорити. Я не сказала, що знаходжусь в будинку Даміана, звісно. Вони знайомі, а це ускладнювало дещо мою справу. Дименко буде проводити й далі весь свій час в лабораторіях, коли житимемо в Римі. Разом житимемо... Лайно. У місті гладіаторів є також моє казино, яке відкрила місяць тому. Я продовжитиму танцювати й там. Неважливо, що Хейз може щось запідозрити. Моє тіло знаходить абсолютне визволення, коли поглинає музику й червоне світло...

— Ти ще не спиш? — почула голос в динаміку.

— Ні. Не можу заснути, — замазувала синці на шиї, які залишились.

— Сходимо завтра на побачення? — блядь.

— Якщо тільки на дуже пізнє, — почала викручуватися.

— Справи? — запитав.

— Угу. Треба дещо владнати, — лягла на диван та переклацнула канал.

— Парою? — я не один раз робила такі справи.

— Так. З Даміаном Хейзом, — він видихнув.

— Зрозумів. Можна тебе потім забрати? — Нолан переживав.

— Було б чудово, — погодилась.

— Усе буде добре? — звернувся до мене.

— Інакше бути не може, — збрехала...

Я багато брехала.

Тиші не було, тому я просто заснула, бо тіло жадало маленького відпочинку. Сон тягнувся якось дивно, а незнайома теплота утворилася прямісінько біля серця. Відчуття було схожим на те, коли спала з Енеєм. Він був таким крихітним, але просто ідеальним. Пухкі ручки «різали» повітря, а солодке бринькання його мови віддаляло мене від важкої реальності. Я втратила Еша... Я не встигла розповісти про те, що в нас буде малюк. Ми хотіли його... Моє серце розірвалося на частини, а син потихеньку зцілював цю людську забуту душу. Поки я не вбила Енея. Мати-вбивця. Я навіть не змогла зберегти наше кохання... Задушила власного сина... Тіло дитини лежало в маленькому гробику...