Роса поранкова і пагін тривкої лози.
І ми тут обоє, та час нас обох не цінує.
Ми хочем до сонця... до сонця уверх прорости!
Та ми для небес тільки люди — зухвалі і грубі.
Ці вікна у стінах для нас тільки клаптик життя
(хоча ми вже знаєм про хмари та їх невагомість).
Навіщо тепер нам цей дім — прямокутний вігвам —
коли ми у нього ніяких гостей не запросим?
Намарно це все... Та наше кохання живе.
Миттєвість чи вічність — знамення сучасної ери?
Ми в небі обоє були, нам сказали таке:
"Ви ще спокутали гріх той, Адаме і Єво..."
ВИ ЧИТАЄТЕ
Сонце в зеніті (вірші)
شِعرСпроба осягнення та висловлення того, що залишається непомітним у звичайному житті.
