Хіба ти плакала за мною,
Коли я йшов від тебе в тьмі
І ніч кокетливою грою
Дала життя новій зорі?
Гули вітри й природа спала
І сонними були стежки.
Про те як ти мене кохала
Ніколи більше не кажи!
Навік забуду цю дорогу,
Біля ріки похилий дім,
Де ти сиділа до знемоги
Й втопилася у тій воді.
Хай заросте усе кущами
Ожини й дикого плюща.
І довго довгими ночами
Блукатиме твоя душа...
Як стріне десь мене у лісі
Можливо вб'є, а може й ні.
І пугач - смерті добрий вісник -
Мене й тебе вестиме в сни.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Сонце в зеніті (вірші)
PoesíaСпроба осягнення та висловлення того, що залишається непомітним у звичайному житті.
