Мій Постійний Клієнт

8 частина.

- Ти куди? - я біжу вслід йому, ледве не падаю, але швидко вирівнююсь та наздоганяю його, хапаю його плече, сподіваючись, що зможу його зупинити. Та марні мої надії.
Він йде. Йде, нічого не пояснивши. Все розбилося вщент: спогади, моменти, разом проведений час. Я лиш бачу його силует у темному коридорі, який поступово зливається з темнотою. Стою, як вкопана. Сльози не течуть, я не відчуваю ніяких емоцій. Падаю на коліна та сиджу доти, доки бачу його силует, а коли він зникає, зникає усе.

Я прокидаюсь, і відчуваю, як по моїх щоках течуть холодні сльози. Згадуючи сон, я повертаюсь, щоб поглянути чи він зі мною. Тільки-но я бачу його і запевняю себе, що це всього лиш дуже реалістичний сон, який, на мою думку, я ніколи не забуду.

Я йду у ванну, щоб освіжити своє обличчя, а після йду на кухню готувати сніданок. Я почувала себе дуже погано, не зрозуміло. Нічого не хотіла робити, погані думки напливали у мій мозок все сильніше і сильніше, віддаючи сильний біль у голові. Можливо, мій мозок просто не оговтався від сну. Щоб знову переконати себе, що я зараз не сплю, йду у кімнату. Там бачу зтривоженого Янна, який метушливо одягається, а коли бачить мене, бере швидко телефон, кладе у карман джинсів, та підходить до мене.
- Лейла, мені потрібно терміново поїхати у справах. В клубі деякі проблеми. - він дивився таким серйозним, але в одночас таким милим поглядом, ніби маленький хлопчик проситься у мами піти погуляти з хлопчаками у дворі.
Я лиш киваю, він цілує мене в потилицю та вибігає з кімнати.

Все це так дивно. Він нічого мені не розповідає, що там так часто трапляється, що він з самого ранку повинен їхати. Невже немає нікого, крім нього?

Так як сьогодні я не хотіла нічого готувати, вирішила замовити сніданок у піцерії.
В моє замовлення входило: одна середня піца з ананасами та апельсиновий сік.

***

Чудово поснідавши я вирішую піти на прогулянку. Погода сьогодні була не дуже. На вулиці переважно хмарно, лиш іноді пробивається сонце, та хмари його швидко закривають. Я одягаю спортивний, сірий костюм, жилетку, кепку і йду на прогулянку. Сама. Давно я так не гуляла. Зазвичай, коли я гуляю з Янном, ми обмінюємось якимись смішними, або не дуже, історіями, говоримо на соціальні теми, або особисті, відповідаємо на питання які нас хвилюють, або просто розмовляємо ні про що. А сьогодні я одна, мені немає з ким поговорити.
Я гуляла по різних магазинах, парках, проспектах, оглядала будівлі, уявляла майбутнє, і зрозуміла, що майбутнє я бачу лиш з ним.
Навіть встигла забігти у кафе, в якому я працювала раніше.

Я дістала телефон, щоб поглянути котра зараз година.
- 16:15 - промовляю я вголос.
Біля мене зупиняється таксі, і одразу мені спало на думку поїхати до Янна у клуб.

Я сіла у таксі, сказала водієві потрібний адрес і ми рушили з місця.

***

16:47
Від лиця Янна.

Пару хвилин тому на мій телефон надійшло повідомлення про те, що якщо я не приїду, Лейлі буде погано.
Я відірвався від усієї роботи, від усіх справах. Нічого мене не хвилює зараз, лиш вона.
Серце б'ється в шаленому, незбалансованому ритмі. Подих перебитий. Я швидко дістаю ключі, відчиняє двері авто та їду до дому Лейли. Я мчу на авто з шаленою швидкістю, незважаючи на усі дорожні знаки. Вижимаю з цього клятого авто усе, що можу.
Погані думки перекривають мій холодний розум. Швидкість надто високу, тому я не можу взяти телефон, щоб зателефонувати Лейлі. Я не можу втрачати ні однієї секунди. Ці виродки можуть зробити з нею, що завгодно, через мене. Через мене мою бідну дівчинку, яснішу за саме сонце, можуть вбити прямо зараз. Я намагаюсь себе заспокоїти, намагаюсь зі всіх сил, та страх і злість не дають мені цього зробити.

Я не можу контролювати себе, і кермо також. Прямо на крутому повороті, між густими лісами, я різко повертаю і врізаюсь в авто.

*Я не встиг її врятувати...*

***

Від лиця Лейли.

Я вирішила попередити Янна про свій приїзд, та тільки діставши свій телефон, бачу, що він вимкнений.
*Точно не мій день*

Але від однієї думки про те, що я скоро побачу Янна заставляє мене посміхатись. Я сиджу і уявляю, як неочікувано зайду, і він здивується, я обійму його, і скажу, що ніяка робота не зможе розділити нас.

Я закрила очі, щоб уявити все в деталях, але раптом почула крик водія, і побачила, як чорне авто з шаленою швидкістю врізається в наше.
А далі темно. Очі самі закриваються, ніби так і просяться до сну.
Останні думки були про нього.
Я так і не встигла його побачити, і не знаю, чи тепер зможу це зробити.

***

Ось такий поворот подій думаю ніхто не очікував.