Мій Постійний Клієнт

7 частина

Пройшло 2 тижні.

Ці 2 тижні я проводила лише з ним. Тільки він мені потрібен. Більше ніхто. Ми гуляли по парку, ресторанах, ходили на пляж. Скільки прекрасних спогадів зібралось за цей час, я просто не зможу їх розповісти ні за день, ні за два, і тижня не вистачить.

***

— Куди ти мене ведеш? - Янн прикрив мої очі своєю рукою, і нічого не кажучи вів мене якимось невеликим лісом, це я могла відчути по високій траві та шуму дерев.
— Ще трішки.

Через пару кроків він різко зупиняється, і я б'юсь потилицею в його груди. Янн приймає свою руку і одразу перед моїми очима з'являється чудова картина. Все ніби в якомусь американському фільми, чи в дуже хорошому сні.

Перед нами я бачу невеличке озеро з чистою водою, в відображенні якої можна було бачити сонце та дерева, які час від часу похитувались то сильніше то легше. Все кругом окутане деревами, кущиками, квітами. А з іншого боку озера лавка, а кругом лавки, ніби спеціально посіяні, майоріли білосніжні, невідомі мені квіти, які так чудово виблискували під сонячним світлом. Співи пташок розносились лісом утворюючи не сильне ехо.

Я поглянула на Янна. Він непорушно стояв та дивився на мене очікуючи моєї реакції.
— Що це за місце?
— Про яке ніхто не знає, окрім мене та тебе.
Від здивування я підняла одну брову, очікуючи пояснень.
— Колись я приходив сюди, коли мені було погано. Воно дуже особливе для мене. Завжди коли я приходив сюди, то одразу ж ставало легше і все забувалось. Сидів тут до пізна, а потім знову отримував від батьків. - він так спокійно про це говорить, навіть посміхається. Це місце справді дуже важливе для нього, я бачу по його очам, які аж виблискують.
— Тепер у мене є ти, і тепер, я можу насолоджуватись цією красою не сам.

***

Увечері Янн забіг у мій дім та покликав на пляж.
— Та я ж...
— Ходімо! - він потягнув мене за собою, я не могла чинити ніякого супротиву, а можливо, я просто не хотіла. Я готова віддавати весь вільний час лиш йому, навіть, якщо я втомлена, чи моє серце от-от зупиниться, я хочу останні хвилини свого життя бути з ним.

Я швидко взула в'єтнамки, які стояли біля вхідних дверей, та побігла за ним.
— Що за поспіх?
— Хочу відвести тебе на озеро. Ти ж сама казала, що тобі немає з ким гуляти, а сама боїшся. - повторив він мої слова.
— Ну так, але ж міг би хоча б попередити.
— Це не в моєму репертуарі.

Я лиш саркастично закотила очі.

~~~

На пляжі було так багато людей, що мені стало трішки не зручно. Така велика кількість людей мене лякала, хоч я й працюю в ще більш людних місцях, але тут зовсім не те.
Та тільки-но Янн бере мене за руку - страх одразу покидає мене, а пропливають лиш позитивні емоції та метелики в животі.
Частинками вже видніється пляж та озеро, через купу людей важко розгледіти, але мені вдається це зробити.
— Зазвичай увечері мало людей, а сьогодні - навпаки. - зауважує Янн.
— А ми можемо піти в якесь не дуже людне місце?
— Не знаю, треба буде добре постаратись, щоб знайти.

Я притискаюсь до нього ще сильніше, коли ми проходимо через велику компанію чоловіків.

Ми ходили в різні сторони, шукаючи місце, де не буде людей, де не буде тих противних поглядів чоловіків, чи засуджуючих поглядів жінок похилого віку, або дітей, які кричать на весь пляж.

На щастя, нам вдається знайти таке місце. Я присіла на лавку та почала роздивлятись, я на хвилях озера розпливається сонце, яке ховається за горизонт.
Я хотіла покликати Янна, та його ніде не виявилось. Тільки-но я підіймаюсь, щоб піти поглянути куди він пішов і відчуваю як хтось підіймає мене на руки та несе в сторону озера.
— Хей! Що ти робиш?
— А ти думала, я тебе привів сюди, щоб ти сиділа на лавці?
— Я не погоджувалась на це! - я похмуро поглянула на нього, в той час поки він задоволено ніс мене по воді.

Коли його коліна були вже повністю у воді, він опустив мене на ноги перед собою. Знову наші погляди зімкнулись. Все затихло, ніби тільки що не було тих людей, шуму хвиль, криків пташок. Лиш він і я, в цьому великому озері.

— Кохаю тебе. - взявши мої передпліччя він потягнув мене до себе.
— Не вірю. - кажу я, знаючи, що його це розсердить.
Його погляд одразу змінився, а очі поміняли свій колір, як це буває у людей з сірими очима.
— Та вірю вірю.

***