Тіні смерті із Stray Kids

Частина 10

- Слухай, тут таке діло.... Сен Хун... Він поранений....

- Що?! – знову серце в п'ятки....

- Але до нього зараз не можна, - пояснила вона.

- Чому ти тут?

- Я.... я бачила, що зробив Ян, це сталося при мені.... – понуро відповіла Юн Джи.

- Вибач, я маю йти.... Побачимося! - крикнула я і побігла.

Чим швидше посадимо Яна за грати, тим краще...

- Чан! Де той документ? – запитала я забігши до кабінету.

Тільки зараз я помітила, що дуже виснажилася. Все таки, я була ще не повністю здорова, а сьогодні від ранку бігаю. Я ледве стояла на ногах...

- Тримаю! – Хьонджин притримав мене за талію щоб я не впала.

- Дякую, хьон, - посміхнулася.

- Ось, - простягнув мені папір та ручку Фелікс.

Підписавши я вручила його Чану, який швидко вийшов з кабінету.

Настала мовчанка, яку порушив Фелікс.

- Може, відпустиш її? – процідив кріз зуби Лі грізно глянувши на Хвана.

- Що? Ой, вибач, Джунг Су.... – Хьонджин, який весь цей час підтримував мене за талію, опустив руку.

«Фелікс ревнує? Ні, бути не може.... Я точно надто великої думки про себе....» - думала я.

- Джунг Су! Привіт, ти як? – це зайшли Хан та Мінхо, а позаду сміючись по щось говорили Синмін та Чонін.

- О! Привіт, - засміялася я.

- Ці експертизи це щось страшне! Всі докази, відбивки пальців..... Жахіття! – скривився Хан.

- А ми поки з усіма поговорили... - та Чонін не вситиг закінчити.

В кабінет, в якому вже знаходилося семеро людей, зайшли ще двоє, Чан та Чанбін.

- Запізно.... Ян зник... - повідомив Чанбін.

- Як зник?

- Куди?

- Що робити?

- Чорт....

- ДОСИТЬ! – крикнула я, заспокоюючи цей потік слів.

Ми поїхали шукати його, але так і не знайшли. Ні в дома, ні в магазині прикрас, він просто розчинився.

Пошуки не припинялися ні наступного дня, ні через тиждень та навіть через два тижні, але результатів не було.

Сен Хун йшов на поправку, я навіть відвідувала його декілька разів і приносила солодкого. Ми з сестрою помирилися. Мене поновили на пост стража, поки Ян не знайдеться. З хлопцями я бачилася все рідше. Я сумувала за ними, а особливо за Феліксом....

- Сьогодні повня.... – прошепотіла я.

- Так, що буде цього разу? – запитала Юн Джи.

Сміючись я згадала момент коли тиждень тому просила хлопців підписувати цілу пачку колекційних карток для сестри.

- Те, що тобі має сподобатися.

- Ти завжди так кажеш! – надула щоки сестра.

Пару годин пролетіли не помітно і ось я вже вколовши снодійне сестрі, стою за дверима її кімнати.

Раптом я почула кроки...

- Що, знову? Хто хоче повторити долю Єн Гвана? – зашипіла я.

- Повторити? Ну чому відразу повторити? Обставини трішки не ті, люба Джунг Су... - тіні вийшов із тіні і я побачила, це був Ян....

- Ти?! Ти ж.... глухий... - я встала в ступорі.

- Це була брехня, не думаєш? – засміявся хлопець наближаючись.

- Навіщо? – спробувала опанувати себе я.

- Моя сестра була глухою, а коли вона заразилася вони просто покинули її! Але я був здоровим, я вдав з себе глухого, і вирішив по тихому позбуватися вас, стражів. Але коли той придурок, Єн Гван вижив, мій план пішов «коту під хвіст». Тому я мусив все виправити. Але тут припхалися ви і почали допит. Якби не твої вірні собачки які знайшли те чим я вбив стража, все було б добре, - скривився він.

- Не смій! – я не хотіла чути як ображають моїх друзів.

- Але найбільше мене бісив цей біловолосий тушканчик, він мене як наскрізь бачив, - процідив Ян.

- Я сказала замовкнути!

- Ти сама попросила...

Ян кинувся на мене. Бився він доволі добре, але все одно перемагала я.

- Знаєш, можливо моя техніка не досконала, але я витривалий, - посміхнувся він.

Я не задумувалася над його словами, доки не почала відчувати втому...

Ми билися 15 чи 20 хвилин, але на Яна час не впливав. Він бив з такою силою як і на початку.

- Це все? – хитро засміявся він, через деякий час.

Я відскочила від нього, але продовжувати вже не мала сил. Тому від чергового удару я відлетіла до стіни.

- Ти нікчема, - прошепотів хлопець мені на вухо дістаючи ніж, - Кінець....

«Ну все...» - більше сил навіть щоб думати я не мала, тому вирішила змиритися...

- Я так не думаю, - пролунав хриплий бас, який я б впізнала будь де.

- Тушканчик.... – процідив Ян.

Не знаю скільки часу вони билися, але останнє, що я почула було коротке: «Джунг!».