Підмогильне місце

Розділ девʼятий

Збігаючи від долі, людина лише наближається до неї

Говард Хаззард забив Вілфріта до смерті. Улюблена дитина хрипіла від болю і істерично сміялася, анітрохи не благаючи зупинитися. Він — навпаки — принижував батька, викриваючи його в нікчемній і сліпій любові. Той же не міг прийняти такого викриття, не міг стерпіти своєї ганьби. Йому здавалося, що, вбиваючи любов всього свого життя, він міг раз і назавжди виправитися у власних очах. Ось він сліпо любив його, і ось він навіки розірвав цю любов.

Про те, що сталося в лабораторії, вже дізналися Амадей і Кара. Вони металися із сторони в сторону, не розуміючи, чого очікувати. Їхнє неприємне почуття збувалося на очах. Пророцтво справджувалося. Хаззард панікував, але не видавав цього. Він, залишивши напарницю, шукав брата та батька. У гніві останній не замкнув двері кабінету досить сильно, через що Амадей зміг легко зайти. Він побачив на підлозі Вілфріта, що лежав у калюжі власної крові, потім і поряд сидячого в сльозах батька.

— Що ти накоїв? — Він кинувся до Вілфріта, але Говард його зупинив:

— Пізно. Він вже мертвий.

— Ні.

— Залишилися тільки ми з тобою, Амадею.

Той відступив назад, розуміючи, що пророцтво діяло поза їхніми можливостями. Хто б міг подумати, що Говард Хаззард одного разу вб'є любимого сина?

— Не бійся мене, сину мій, — він простягнув до Амадея закривавлені руки. — Мені шкода. Я був такий сліпий, я був такий дурний. Пробач батька, це я все зіпсував. Моїм єдиним вірним дитям завжди був лише ти.

Але Амадей не поспішав довіряти йому. Він не прийняв поданої руки і відступив ще трохи назад.

— Дозволь мені поховати його.

— Кого? Цей монстр не заслуговує на більшу долю, ніж бути скинутим з урвища.

— Не говори так. Припини, ти збожеволів.

— Я був божевільний, коли любив це чудовисько. І він має рацію — я любив його лише пророцтву на зло. Любити там не було кого.

Амадей вибіг з кабінету і замкнувся у своїх покоях. Два дні він не пив і не їв, нікого не впускав і ні з ким не розмовляв навіть через двері. Лише третього дня рано-вранці він забрався до батька в кабінет. Тіло Вілфріта досі лежало на підлозі. Він поховав його на задньому дворі, де лежала вся їхня родина.