Престол (ЗАКІНЧЕНИЙ)

Секрети родини Перрі

Я стою посеред тої самої печери куди мене довела таємнича тінь. Я бачила купу людей які ходили по печері й не звертали на мене уваги 

- Перепрошую - озвалась я до хлопця який пройшов повз мене - Я що для вас невидима? Агов 
- Не кричи - до мене підійшла жінка її очі були білі, вона була сліпа 
- Ви мене бачите? - тупе питання до сліпої літньої жінки 
- Чую і бачу, але тебе бачу тільки я - мовила посміхнувшись вона 
- Хто ви? Де я? Чому більше ніхто мене не бачить? 
- Мелані, не хвилюйся. Просто спостерігай за всім і слухай що кажуть - я важко зітхнула, до бабці підбігла дівчина приблизно мого віку, вона була дуже схожа на маму чия картина висіла в батька в кабінеті 
- Бабусю, я так хвилююсь. Мені сьогодні 18...
- Нема чого хвилюватись Вів'єн - ім'я дівчини збило мене з ніг. Це і справді моя мама, але чому їй тільки-тільки виповниться 18? 
- А якщо я не зможу прикликати його? Якщо в мене не вийде отримати владу над демоном?
- Ти сильна і в тебе все вийде. Йди готуйся до церемонії - дівчина побігла далі
- Я нічого не розумію... Це моя мама, але вона померла народжуючи мене...
- Мелані послухай мене уважно - очі бабусі дивились в мої - Ти не тільки частина родини Вільямс ти й частина  родини Перрі. Коли настане час ти все сама зрозумієш 
- Але зараз...
- В ніч з 18 на 19 червня ти повинна бути в цій печері, рівно о 12 ночі ти маєш відкрити скриню 
- Там печать 
- Вона спаде. Ти народилась рівно о 12 ночі 19 червня.Цей час і є твоїм народженням. В родині Перрі всі так народжуються 
- До чого тут це?
- Ти все зрозумієш коли прийде час 
- Добре - з цією жінкою марно сперечатись і я це вже зрозуміла 
- Тобі час повертатися у свій час - після її слів земля піді мною почала руйнуватися, я намагалась втекти, але провалилась під землю й розплющила очі вже в себе в кімнаті 

- Фух, жива... - мовив Вінні. Всі хлопці були поруч і навіть батько 
- Що ви тут робите? 
- Мала ти не прокидалась, ми думали ти померла - відповів Брайс 
- Що за дурню ти верзеш? Я проспала максимум з пів години 
- Мел, Ділан прийшов до тебе, ти лежала на підлозі й не дихала. Ми намагались привести тебе у свідомість, але твого дихання не було так само як і серцебиття - відповів батько 
- А ви схоже були раді що я так випадково вирішила на той світ піти - фиркнула я не повіривши в те що ці люди мають хоч якесь хвилювання за мене та моє життя 
- Ти пішла в кімнату об 11 дня, зараз майже 12 дня наступного дня 
- Що? - я не вірила своїм вухам - Ви з мене прикол тягнете? Хочете сказати що я пролежала посеред кімнати на підлозі добу не дихаючи і не маючи серцебиття? Сходіть до лікаря і перевірте голови - я встала й підійшла до столу де лежав мій телефон. На екрані і справді показувало що сьогодні 18 червня, але коли я заходила в кімнату було 17. Це збило мене з пантелику 
- Ти жива, отже це плюс. Не треба шукати місце на кладовищі для тебе - відповів Пейт - Мамі ще не потрібна компанія з її рідної доньки поруч 
- Точніше з рідної доньки- вбивці - тихо мовив Ноен, але в кімнаті було тихо і всі почули його слова 
- Та пішов ти до біса Ноен - я схопила телефон та ключі від машини й пішла з кімнати 

Я поїхала на своєму Bugatti Divo на цвинтар родини Вільямс. Там і була похована мама, хоча вона хотіла бути похована на цвинтарі родини Перрі разом з іншими. Про це мені розповіла няня та найкраща подруга мами 

- Привіт - мовила я сівши біля могильної плити - Ці довбні мене скоро доконають... Мені наснився дивний сон і в ньому тобі було стільки ж, скільки й мені, ти говорила за якогось монстра, і ще ти якусь жіночку назвала бабусею, вона сліпа, але бачила мене. Всі стверджують що я добу провела без серцебиття, але це не можливо.... Вона попросила приїхати в печеру сьогодні де я була і де є ваш сімейний символ... Не розумію, чому батько не виконав твоєї волі щодо місця поховання, і ще й та скриня 

Я обперлась об плиту та заплющила очі. Розплющивши очі переді мною знову стояла ця бабуся 

- Виконай те що я сказала, приїдь туди й не сумнівайся - мовила вона та простягнула мені руку, мені як я думала, але біля мене стояла жінка в червоній сукні, я підняла погляд й побачила обличчя 
- Мамо...
- Привіт доню - жінка присіла біля мене 
- Як це може бути?
- Ти дізнаєшся все про таємницю родини Перрі, але тобі треба почекати. Виконай те що просить бабуся - мама мило й щиро посміхнулась мені - А головне не бійся, не бійся того що побачиш і почуєш 
- Я схоже зовсім з ними клепки втратила 
- Пішли онучко - знову мовила бабуся
- Вибач бабуню, але я далеко від вас. Я прикута до цього цвинтаря, ви можете бути вільні, а я залишаюсь тут 
- Ми знайдемо спосіб витягнути тебе звідси Вів'єн - з цими словами бабуся розвернулась й пішла від нас, я знову повернулась до мами 
- Мамо, хлопці вважають що я вбила тебе - мовила тихо я, я й сама вірила в це 
- Ні доню, я віддала всі сили добровільно. Я тобі потім все розповім - вона лагідно обійняла мене й гладила по голові - Заплющ оченята - я так і зробила - І не бійся того що побачиш в печері - останнє що я почула перед тим як знову розплющити очі 

- Я люблю тебе мамо - розплющивши очі біля мене нікого не було, і на дворі вже темніло, я подивилась на час - 10 вечора, але ж я прийшла сюди й навіть години дня не було, я пролежала із заплющеними очима хвилин 20, не більше - мої руки були сині так само як і ноги, але це був синій колір не від холоду. Це був трупний колір тіла - Що за бісова фігня? 

Я поїхала додому, не слухаючи братів та батька я забрала скриню з під ліжка й вже збиралась їхати, але до мене підійшли хлопці 

- Ти куди?
- Вашим мізкам все одно не зрозуміти, тому навіщо мені взагалі відповідати? - мовила я дивлячись на час. В мене залишилось трохи більше 2 годин 
- Мел, ти все ще наша сестра 
- Як я рада що ви про це пам'ятаєте. Зваліть з дороги 
- Куди ти зібралась?
- Мені через 2 години 18, і я вже можу не звітувати вам куди, навіщо і на скільки я йду. Хоча стійте, я і так ніколи вам не звітувала - я сіла в машину й грюкнула дверима 
- Навіжена