Ultima Gara

Розділ 17

Ліліт

За останні тижні все більше дивного траплялось у моєму житті. В той вечір, коли Ксандер зайшов в мій бокс... я наче зірвалась. Те саме відчуття, коли робиш крок у прірву. Назад шляху нема. Я чудово розуміла, що його фраза про те, що я тепер не відчеплюсь від нього неп була брехнею. І чорт би мене побрав. Я не хотіла аби він зник.

Цей секс був найкращим з усіх. Чоловік наче чітко знав всі мої потреби й бажання. Натискав на потрібні точки, щоб довести мене до межі. І це спрацювало наче гачок. Я не могла припинити думати про нього. А ця скотиняка зник кудись.

Я не могла питати подругу, тому що вона б одразу здогадалась чому мені це цікаво. Я не хотіла руйнувати дружбу чи підірвати довіру. Артем запевняв мене, що в цьому нема нічого поганого. Однак щось всередині мене відчувало, що це було помилкою. Але я не могла до кінця зрозуміти чому.

Однак найбільше мене лякав навіть не секс з Ксандером. Протягом вже доволі довгого часу я дійсно боялась ходити по вулиці. Кожного разу було відчуття, наче хтось ходить за мною. Це починалось з тіней від дерев та вітру в деревах. Але з часом я відчувала погляд на собі. Чула кроки позаду.

Якийсь чоловік дуже часто опинявся в полі мого зору. Спочатку він стояв у кавʼярні за мною в черзі. Потім йшов майже до будівлі моєї команди. Під час прогулянок з Дияволом я бачила його в різних частинах парку. І враховуючи реакцію мого пса, мені не здалось. Він наче увімкнув свою здібність охоронника на максимум. Напевно тому цей чоловік і тримався осторонь. До останньої зустрічі.

Останньою краплею стала вчорашня ніч. Коли я поверталась додому з магазину. У мене закінчилось морозиво, а я хотіла його занадто сильно. Цей чоловік знову зʼявився поруч. Потім йшов за мною до самого будинку. Я вже не могла запевнити себе в тому, що це лише збіг. Його погляд на мене. Те, як він постійно тримався на однаковій відстані. Але найбільше мене злякало його тату у вигляді листка марихуани, що займало всю шию.

Коли я опинилась у квартирі, то думала що в безпеці. Я одразу зітхнула, розуміючи, що він не зайде всередину. І моя паніка почала сходити. До того моменту, поки не зазирнула у вікно. Він стояв там та дивився на мене з лячною усмішкою. А потім його рука піднялась та чоловік помахав мені.

Все що я змогла придумати, це лише подзвонити друзям. Якщо щось станеться, то вони хоч будуть знати хто до цього причетний. Артем миттєво вирішив прийти до мене, а Фіамма пропонувала надіслати свою охорону до мене. Проте я відмовилась від обох пропозицій. Навіть страх смерті не був вагомою причиною, щоб хтось став свідком моїх жахів. Все що я змогла зробити, це пообіцяти друзям дзвонити у випадку чогось.