Зачароване серце

Розділ другий. Права лапа

Його найгірші очікування підтвердилися.

Вовка отруїли, і без розуміння того, чим саме отруїли його кров, Мінхо не міг нічого вдіяти з ним, не міг йому допомогти. А отрута виявилася магічною та захищеною від спроб її розпізнати за допомогою заклинань. Будь-яка спроба закінчувалася тим, що пергамент і пісок згоряли від накладених чарів. Виходило замкнене коло, і Мінхо відчував безсилля від того, що на підлозі його будинку лежав поранений і отруєний вовк, який не зможе ані обернутися на людину, ані дошкандибати назад до лісу. Мав він лише два шляхи — або померти прямо на підлозі хатинки Мінхо, або ж дочекатися, коли Мінхо знайде спосіб його врятувати.

Проте Мінхо навіть гадки не мав, з чого йому починати пошуки.

— Може, ти спитаєш у духів лісу? — Мінхо вже й забути встиг про те, що Чонін був з ним і дивився за цією дивакуватою магією з іншого боку столу. Грайливість у його лисячому погляді зникла, а замість неї Мінхо побачив переляк. Чонін був зовсім юним, він ледь повнолітнім став, лише минулої повні він перетворився на дорослого, і Мінхо був упевнений, що окрім тренувальної магії Чонін нічого в житті не бачив. Навіть в ліс не ходив з Мінхо, бо боявся гніву духів. — Зрештою, це з їхньої провини цей вовк лежав на твоїй підлозі.

— Ти гадаєш, вони — це якась енциклопедія? — пирхнув Мінхо, прибираючи залишки попелу за допомогою магії повітря. Чонін був одним із трьох людей, які знали про те, що Мінхо володів усіма чотирьома стихіями. Іншими двома була його мати і його перший учитель, але їх уже давно не було в живих, щоб вони комусь розказали цю таємницю. Чонін сам став свідком того, як Мінхо користувався всіма чотирьома елементами, і Мінхо пригрозив малому, що спалить його, якщо той бовкне комусь про це. Чоніну і пліткувати про це ні з ким, друзів у місті у нього майже не було, а братам і батькам діла до нього немає. Тому Мінхо і довіряв йому. — Не можна просто прийти до лісу і спитати у них. До того ж... Я їх ніколи не бачив. В сенсі, їхньої оболонки. А... порожнина не дуже балакуча, маю визнати.

— Але ж вони тебе привели до вовка, — похитав головою Чонін, коли підійшов до величезного білосніжного звіра, який так само спав. Його не розбудив ані хлопок, ані розмови у кімнаті — не в останню чергу завдяки настоянці, якою Мінхо обробив його рану. Вовк не видавав жодних звуків, але його величезне тіло здіймалося і опускалося, дихав він рівно, іноді ворушив носом уві сні. — Вони щось хотіли. Вони наче розуміли, що ти здатен допомогти йому.