My Lovely Professor. ~ Михайло Мудрик

Thirty one

Пісня для глави: What Am I - Zayn

Через місяць

Мій день народження. Ніколи не думала, що воно в мене буде таким самотнім. Я була рада, що сьогодні субота, тож мені не треба було йти до школи. Зранку мене привітав Егор, він подарував мені квіти, які зробили мене щасливішою, а також він подарував мені курс на права. Я була дуже рада цьому.

Потім він пішов на роботу та я залишилися сама. Але ненадовго, тому що вже скоро мені зателефонували батьки та ми довго розмовляли через камеру. Вони розповіли багато чого цікаво, виявляється, Прага дуже класне місто, судячи по їхнім історіям.

— Знаєш, ми думали над подарунком для тебе та в нас з'явилася ідея. Хочеш приїхати до нас з Егором? На кілька днів, як на відпочинок перед екзаменами. Тут є багато розваг, ми можемо всі разом поїхати до парку атракціонів, а ще тут є аквапарк! Вам точно сподобається! — радісно сказала мама.

— Ти серйозно?! — я аж підскочила від щастя. — Звичайно ми поїдемо!

Я була неймовірно рада, що побачу батьків. Та проведу з ними час, відпочиваючи від рутини. Мій настрій дуже покращився та я відразу ж після дзвінка написала брату. Він звичайно погодився, я навіть не сумнівалася в його відповіді. Та тоді мама написала, що купить нам квитки на літак на через три дні. Господи, я була така щаслива! Це вже так скоро!

Я знала, що нічого вже не зіпсує мій день сьогодні. Я знову відчувала себе живою. В мені кипіли емоції, тільки позитивні. Я не пам'ятаю, коли востаннє так себе почувала. Це не могло мене не тішити.

Через кілька годин, коли я вже поробила вдома все, що було можна, мені написав Оскар. Я й забула про нього на хвилинку. Він нарешті вдома, його виписали десь два тижні тому. Відтоді ми бачимося частіше, багато ходимо, щоб він одужував та серце працювало. Він навіть вчив мене кататися на мотоциклі. Все здавалося легким для мене, я навіть сама починала хотіти мати свій. Можливо, колись мені вдасться придбати його.

— Готова? — запитав брюнет, коли я відкрила йому двері квартири.

— Залежить, куди ти мене поведеш! — я усміхнулася та вийшла, зачиняючи двері на ключ.

— Тобі сподобається! Ну, маю надію.

Ми їхали на його моторі хвилин двадцять. Тоді ми зупинилися біля незрозумілої мені будівлі та зайшли всередину. Я була схвильована тим, що він приготував.