My Lovely Professor. ~ Михайло Мудрик

Thirty two

Пісня для глави: R.I.P. 2 My Youth - The Neighborhood

Перед нашою поїздкою до Праги я намагалася якомога більше вчитися, бо переді мною були дні, коли я не буду цього робити, а екзамени вже близько. Ми вже склали речі та були готові їхати в аеропорт, викликавши таксі. По дорозі я думала про Мішу. Не буду брехати, не пройшло й дня, коли я не думала про нього. Я не вірила, що наші відносини так закінчаться. Я навіть не знаю, чи він вважає їх закінченими. Мені було прикро. Спогади про нас жили в мені та я не могла забути про них, де б я не була.

В аеропорті ми пройшли всі контролі та сиділи в зоні очікування на наш рейс. Тоді мені прийшло повідомлення на телефон, та я відкрила його.

Міша: Бережи себе там. Одягайся тепло та спи добре. Я радий, що ти вдіпочинеш перед екзаменами.

Я була готова розплакатися. Ну чому він так вчинив тоді, в лікарні? Чому він спроковував сварку? Він взагалі думав, що так може бути? Що я не встану на його сторону. Я сиділа там, дивлячись в телефон вже корту хвилину не знаючи, чи відповідати йому, чи краще ні.

Я сумувала за ним. До біса сильно. Хотілося лише прижатися до його грудей та знову відчути себе в безпеці. Відчути, що є лише ми, тому що так завжди було. Як я могла бути такою легковажною та прив'язтися до людини так сильно?! Що ж мені тепер робити?

Я: Дякую.

Це все, що я могла написати. Коли хотілося сказати йому так багато. Хотілося писати повідомлення про те, як я хочу бути поряд із ним зараз, як я вдячна йому за турботу та водночас як я все ще зла на нього. Хотіла виплеснути всі ці емоції через повідомлення, але я не могла так зробити. Фізично. Мої руки не могли цього зробити. Якщо вже казати, то в обличчя, а не через повідомлення.

Був час на наш рейс. Ми летіли години дві, я слухала музику та читала книгу, намагаючись відволіктися від всіх думок. Та в мене вийшло. Ці дві години я присвятися на розслаблення. Після приземлення нас зустріли батьки на машині, яку вони орендували. Це відчувалося так по рідному — обіймати їх після так довгого часу. Коли я потрапила в аварію, ми нічого їм не сказали. Я не хотіла, щоб вони хвилювалися. Я жива та здорова.

Ці три дні були чудовими. Ми проводили так багато часу разом. Я закохалася в це місто та мені не хотілося його залишати. Але на мене чекало навчання. Я набралася сил, я ще більше хочу вчитися так багато, щоб отримати результат, з якого я буду пишатися.