Ранок. Сонце світить, але не гріє. Прийшла осінь. З величезним небажанням прокидатися Ян Чонін встав з ліжка. На вулиці було дуже понуро.
"Скоріше би літо" — думав він собі, періодично збираючись на роботу.
Чонін був фотографом. Це було його захоплення ще з дитинства. Йому подобалася його професія, але через осінню депресію сильного бажання працювати не виникало.
Як буває дуже часто, Чонін вивчився на не свою теперішню професію.
Його студія здобула величезну популярність, тому клієнтів було по горло.
І ось Чонін зачинив двері та вийшов на вулицю.
Пройшовши вздовж сильно людних вулицях, він упав:(
Чонінові ніколи не щастило, до того ж він вірив у всілякі прикмети.
На світлофорі горить зелене світло, пішоходи ще мають 50 секунд, аби перейти дорогу. І ось Чонін ступає ногою на дорогу, як його одразу тягне чиясь рука назад. Хлопець обернувся. Перед ним стояла низенька старенька жіночка.
— ой, хлопчику, допоможи понести пакети. Я така стара, що вже сили не маю....
Чонін подивився на світлофор, потім знову на жіночку. Поглянув на годинник і зрозумів, що час ще є, тож не міг відмовитися.
Як же він помилявся. Ця жінка живе в якісь залупі дуже далеко від центру міста. Чонін уже шкодував, що погодився їх допомогти.
І ось раптом перед ними пробігає чорний кіт.
— ну чомууу — пробурмотів Чонін.
Хтозна скільки часу пройшло, але вони дійшли до будинку жінки. Хата в неї була така непогана, як на стару бабцю. Чонін аж рота відкрив, коли побачив той будинок.
Зайшовши до середини, Ніні переконався, що ця бабця не проста. Все було дуже гарно обставлено, меблі чистенькі і наче нові.
Хлопець поклав пакети на стіл і вже готувався був іти, але бабця сказала:
— зажди, хлопче, я маю тобі дещо сказати
Чонін обернувся і бабця вже стояла поруч.
— слухай мене уважно — почала вона — як будеш дорогу переходити, навпроти тебе буде йти юнак, якщо прогавиш його, то більше ніколи не матимеш стосунків! Він твоя доля!
— класно, а як я знатиму, що це саме він? Людей у Сеулі повно — мовив Чонін, якому слабо вірилося в слова бабусі.
— я бачу — вона на трохи замовкла — бачу, що у нього на рюкзаку висить вовк.
— ем, ну дякую — Ніні поспішив піти геть.
Глянув на годинник. Запізнився на роботу. Чонін дуже засмутився. Він задумувався, чи це через чорного кота чи через бабцю, яка витратила його час.
Ось той самий перехід. Червоне світло. Чонін зупинився. Він втикав на другий бік тротуару. Попереду нього стояв високий юнак, на спині у якого був рюкзак, а найголовніше — брелок з вовком.
"Я серйозно повірю в слова якоїсь рандомної бабці?" — думав Чонін, в середині якого палала цікавість.
Ось так він стояв втупившись вперед, поки не загорілося зелене світло. Чонін окуняв.
"Ну бляха, треба точно перевірити" — Ніні рушив вперед і спеціально зіштовхнувся з тим юнаком.
