Геп! І ось Чонін уже на землі.
— Ой! Вибачте, ви в порядку!? — почув Ніні від юнака.
— ох...щось мені не добреее.. — він ввімкнув акторську майстерність.
— заждіть, ви встати можете? Ми просто посеред дороги...
Юнак взяв Чоніна під плечі. Ось вони ступили на тротуар.
— мені так шкода — сказав юнак — як я можу загладити свою вину??
Чонін задумався, адже не знав, як обережно сформулювати прохання. Він не здатен на гарні слова, тож промовив коротко і зрозуміло:
— ваш номер мені не завадить
— ам, не впевнений що він вам допоможе...
— ой! Я відчуваю, що у мене зараз нога відвалиться... — Чонін старався з усіх сил.
— гаразд-гаразд! Ось мій номер, якщо вам стане гірше, то телефонуйте, а зараз рушайте додому! — він протягнув клаптик паперу з написаним номером.
Все вдалося, але Чонін не планував рушати додому. Робота, як не як, чекає на нього.
Поки юнак не зникнув за рогом, Чонін кульгав. Проте, щойно хлопця не стало видно, Ніні полетів як навіжений.
Згодом він добіг до студії, де на нього вже чекав його друг, який також був фотографом.
— де тебе в чорта носило?! — ось таке миле привітання почув Чонін від Синміна.
— забий — він кинув речі на диван і приступив до роботи.
День пройшов дуже-дуже нудно. І аж о 23:15 Чонін повертався додому. Іти пішки було впадлу, тож він добрався до будинку на таксі. Розплатившись, Чонін вийшов з машини і поплентався до домофону, а далі по сходах.
Навіть не повечерявши, він плюхнувся у ліжко. Заснути одразу не вдалося, адже Чоніна мучили різні думки.
На ранок Ніні прокинувся не в найкращому гуморі, адже сьогодні треба було знову іти на "улюблену" роботу.
Проте не весь день був таким нудним. Десь по обіді сталася цікава подія.
Поки Синмін займався фотосесією, Чонін валявся на диванчику і дивився у стелю. Клієнти пішли. У Синміна була невеличка перерва.
— слухай, ти завжди такий задумливий, проте сьогодні і вчора сам на себе не схожий — сказав Синмін і присів біля Чоніна.
— забий.
— не заб'ю, мені цікаво! Тому, якщо не розкажеш, що тебе мучає цими днями, тоді я на тебе всіх своїх клієнтів повішаю.
Для Чоніна це була найгірша мука. Він не любив, коли Синмін вішав на нього своїх клієнтів. Не любив — це ще м'яко сказано. Ніні ненавидів це. Одного разу Синмін захворів, тож Чоніну доводилося займатися і своїми клієнтами і його. Закінчив роботу аж біля 2 ночі. Чонін був тоді дуже втомленим.
— ой, ну гаразд — почав Ніні — ну, маніпуляторе, слухай. Крч я йшов на роботу, хотів перейти дорогу, а мене бабка потягла назад і попросила пакети до її дому донести. Дуже далеко вона жила, і вже коли ми нарешті приперлися, баба попросила зачекати. Я обернувся, вона вже біля мене і каже, що коли я дорогу переходитиму, то на зустріч мені буде йти юнак з брелком вовка на рюкзаку. Я не сильно повірив, та коли уже підійшов до пішохідного переходу, то перед собою побачив юнака, якого описала бабця. Я стикнувся з ним, випросив якось номер, тільки тепер не знаю, що буде далі.
Весь цей час Синмін уважно слухав Чоніна. Коли той закінчив розповідь він мовив:
— вона ж не могла просто вгадати, так?
