А пізніше він пішов.
Ось прийшов новий день.
Сонячні промені пробилися в палату Чоніна. Той скривився і розплющив очі. Спочатку не зрозумів чому він тут. Встав з ліжка і походив по палаті. На тумбі біля ліжка побачив гостинці, що залишив учора Чан. Підійшовши ближче, Чонін зазирнув до пакунку. Усередині там були всілякі фрукти, булочки, а найголовніше — мармелад. Звичайно, Чонін потягнув руку до нього, але вирішив, що спочатку треба з'їсти щось інше, а тоді вже мармелад. Дістав два яблука з пакету і прийнявся їсти. Далі взяв кухоль з водою, що стояв уже на іншій тумбочці й напився води. Відчуття голоду не зникло, тож ще з'їв дві булочки, а потім і мармелад. На решта продуктів сил не вистачило, тож Чонін вирішив вийти з палати. Відчинив двері і ступив крок по однотонному коридору. У лікарні було повно пацієнтів, тож він вирішив до когось навідатися. Обравши навмання двері, Чонін без стуку зайшов. Палата була така сама, як і Чонінова. Такі ж стіни, підлога, стеля, ліжко, вікно і дві тумбочки. Ну а на ліжку сидів, граючи в телефоні гру, Синмін.
— а ти що тут робиш? — питає Чонін.
— я не знаю, — Синмін на секунду відривається від телефону, щоб побачити людину, яка ставить йому це питання — стоп, ти теж тут?
— мг, я краще до когось іншого навідаюся.
— бро, тільки не лишай мене! Давай хоч в бравл старс зіграєм?
Чонін не міг відмовити, тож присів поряд і вони почали грати. Пройшло кілька годин і тільки тоді Ніні глянув на годинник.
— бро, вибач, але мені вже треба йти
— мг, вали звідси
— ну ти й козел — Чонін вийшов з палати.
Пройшовши до себе в палату він побачив там 3 лікарів і Чана.
— добрий день?
— ох, ми думали, що вас
викрали або ви пішли і більше не повернетеся. — мовив один з лікарів. — Тоді ми підемо
І всі троє вийшли геть.
А Чонін не встигає голову повернути до Чана, як той уже його міцно-міцно обіймає.
— я радий, що з тобою тепер усе добре) — мовив Чан, коли відпустив його.
— а що взагалі трапилося?
— пожежа на вашій студії сталася
— ура, тепер я не буду там працювати!
Синмін прилітає в палату.
— ти чув?! Студія згоріла!
— так, чув, і тепер я щасливий)
— де ми будемо тепер
працювати? — питається Синмін.
— може відбудуєте студію? — пропонує Чан
— ніколи! — в один голос сказали хлопці.
— хех, тоді добре подумайте перед тим, як обирати роботу
— ми постараємося — Синмін пішов з палати.
— я можу вже сьогодні
виписуватися? — питає Чонін.
— лікар казав, що ти зможеш виписатися одразу, як прокинешся
— от і чудово — і Чонін почав збиратися.
Чан вийшов на коридор і чекав на Чоніна. Ніні перед тим як піти поглянув і вікно. Погода була чудова, хоч зараз осінь. Постояв трошки і вийшов з палати.
Хлопці вирішили прогулятися, а тоді вже рушити додому. Обов'язково Чонін хотів подивитися на згорілу студію, аби бути впевненим, що Чан не бреше. Там уже стояв Синмін. Він ходив і розглядав те, що лишилося від колишньої студії. Чонін рушив до нього, адже теж хотів поглянути.
Уже потім Ніні з Чаном пішли додому. Підійшовши до під'їзду Чоніна, вони увійшли. Провели увесь день разом. Спілкувалися на різні теми, грали в ігри, дивилися серіали, їли і багато сміялися. В той момент їм здавалося, ніби нікого немає у цьому світі. Були тільки вони.
