— ну? — питає Чан.
— це ти.
— що? — він не зрозумів.
— це ти та причина хорошого сну — повторив Ніні.
Далі тиша. Чонін закрив лице руками. Йому було ніяково. Ніні аж почервонів.
— ти такий милий коли червонієш). Так чи інакше, а як ти тепер будеш спати?
— я.....не знаю
— хммм, з цим треба щось робити. Я не можу допустити, аби ти кожен день ходив такий сумний
— це дуже гарно з твого боку, проте я не хочу тобі дошкуляти...
— ти мені в жодному разу не дошкуляєш. Якщо ти так хочеш, то ми можемо придумати інший варіант.
— справді?
— ну звичайно!!
— ну що ж, давай думати
І знаєте що вони придумали? Нічого! Обох почало тягнути в сон, тож вони заснули прям за столом.
Уже ранок. Чонін прокидається в хорошому гуморі. Розплющує очі, а перед ним Чан ходить по кухні.
— доброго ран...— Чонін не встигає договорити і раптом позіхає.
Чан обертається.
— доброго). Як спалось?
— чудово, а тобі?
— непогано. Що хочеш на сніданок?
— що даш — те з'їм
— ну гаразд)
Все-таки Чан вирішив приготувати яєчню. Коли закінчив, то постав дві тарілочки на стіл, одну з них протягнув Чоніну.
— куди так багато? Я не буду стільки їсти..
— їж, їж! Ти оно який худий!
— кажеш, як моя бабця
— хаха! Я просто хочу щоб ти наївся, але якщо не схочеш — то я не змушую
Після сніданку вони рушили на роботу.
За наступні декілька днів Чан і Чонін не бачилися, адже в обох були повні графіки.
Кожен день Чонінові здавався вічністю. Він дуже втомлювався і мало спав. Зранку навіть не встигав приготувати сніданок, тож біг голодний на роботу. За цілий день він їв кілька булочок і випивав багато кави, аби не заснути.
Іноді йому навіть доводило цілу ніч сидіти на студії. І одного разу...
Ранок був дощовий, всюди калюжі. Чонін прийшов на роботу. Ну а далі купа й купа клієнтів. Уже ввечері, Синмін мовив:
— у нас клієнти з самого ранку прийдуть, тож пропоную лишитися на ніч у студії
— мм, ну давай
Ті обоє поснули на диванчику. Приблизно о 2 ночі щось трапилося з проводкою і вона загорілася. Невідомо чи це сталося випадково чи це зробив хтось навмисно. За кілька хвилин студія загорілася повністю.
Люди, що жили поруч одразу викликали пожежну машину.
А Чонін і Синмін мирно спали, навіть не здогадуючись, що вони зараз посеред вогню.
Пожежники не забарилися і приїхали дуже швидко.
Хтозна скільки вони пролежали у відключці, але скоріш за все довго.
За цей довгий період Чан кожного дня навідувався до Чоніна. Він сидів годинами і просто дивився на Ніні.
Іноді приносив гостинці. Найчастіше це був мармелад, адже Бан Чан знав, що Чонін його дуже любив.
Чан дуже-дуже переживав за Ніні. Йому було тяжко без нього. Але надії він не втрачав. Іноді говорив з ним, хоч і знав що той його не чує.
Ось і сьогодні Чан прийшов.
— привітик! Сьогодні мені приснився дивний сон. — почав Чан і сів на крісло — Ми з тобою бігли по полю, що було усіяне квітами. Навколо нікого. Тільки ти і я. Ми щасливі. Сонечко помалу ховалося за обрій. А поле не закінчувалося. Воно було наче безкінечне. Здається, що це було насправді, хоча я знаю, що це не так. Але ми мусимо так само бігати! Чуєш? Запам'ятай! Ми обов'язково повторимо цей сон! І відмовки не приймаються!
А далі Чан мовчав. Він сидів і дивився на обличчя Чоніна. Більшість часу Бан Чан просто усміхався.
