— я не знаю — відповів Чонін і вже хотів був щось додати, як до Синміна навідався новий клієнт.
— ой, добрий день — Синмін зірвався з місця.
Чонін остовпів. Клієнтом Синміна був той самий юнак.
— добрий день — мовив юнак, а тоді глянув на Чоніна — бачу, що вам уже краще)
— а...так — Ніні не знав, що казати.
У юнака на руках сиділо маленьке цуценя, адже саме його мають фотографувати.
Робота йшла, а Чонін не міг відвести погляду від хлопця. Він знову задумався, чи правду казала та бабця.
Щоб забути хоч на трохи про це, Ніні пішов допомагати Синміну. Юнак тим часом сидів у телефоні на диванчику і комусь активно писав. Він одягнув навушники і щось мугикав під ніс.
— дивно що ти хочеш допомагати — сказав Синмін — ти такий лінивий!
— а ти би ліпше замовк і радів, що я хочу тобі допомагати!
Синмін поглянув убік, а тоді тихо сказав:
— це той самий?
— чого шепочеш? Він і так в навушниках
— ти дурень? А якщо він музику не слухає, а одів їх по приколу?
Чонін задумався і перейшов на шепіт:
— як вважаєш — це співпадіння? Чи може нам і справді судилось бути разом?
— бро, ти ж знаєш, що я у все це не вірю. Але думати, що це співпадіння також зайве
А далі запала мовчанка. Періодично працюючи, кожен думав про щось своє.
Юнак зняв навушники. Синмін обернувся до нього.
— чому обрали саме нашу
студію? — таке питання він часто задавав своїм клієнтам.
— ну, про вас всі добре кажуть, тож..
— зрозуміло, — Синмін не хотів далі слухати. — наша студія відома, проте Чонінові це зовсім не подобається
— справді? Чому? Хіба це
не класно? — отут юнакові стало цікаво.
— та цей телепень ненавидить свою роботу, він настільки лінується, що більшу роботу виконую я!
Чонін вирішив втрутитися:
— не мели дурниць і виконуй свою роботу! Тобі не надоїло всім клієнтам на мене жалітися?
— як ви зветеся? — Синмін пропустив слова Чоніна повз вуха і звернувся уже до юнака.
— я Бан Чан
— а я Синмін, друг цього недоумка
— я тут не заважаю? — мовив Ніні, якому аж ніяк не сподобалися слова друга.
— ні не заважаєш — відповів Синмін — зроби мені і клієнту кави.
— клієнту зроблю, а от тобі ні — Чонін незадоволено встав і підійшов до кавомашини.
Після приготування кави, Ніні підійшов і вручив її Чанові.
— дякую — хлопець усміхнувся.
Чонін замахався допомагати Синміну, тож "дуже втомлений" присів поруч з Чаном.
Фотосесія закінчилася, Синмін показав фото клієнту. Бан Чан був задоволений, тож розплатився і пішов додому. Синмін пообіцяв надіслати фотографії завтра.
Коли Чан вийшов з студії, Чонін сказав:
— чого ти мене позориш? Я ще розумію перед іншими клієнтами, але ж не перед ним!
— я просто кажу правду — сказав Синмін — тепер твоя черга працювати, тому геть з дивану, у мене перерва!
— я тобі ще помщуся — і ображений Ніні пішов приймати клієнтів.
О 22:30 Синмін та Чонін зачинили студію і попрощавшись, розійшлися по домівках.
Коли Ніні проходив повз автобусну зупинку, то побачив знайомий брелок з вовком. Все-таки, він вирішив підійти.
На зупинці не було нікого, окрім Чана. Ніні мовив:
— чого тут сидите? Хіба вам не пора додому?
Бан Чан одразу звернув на нього увагу.
— додому пора, проте я люблю нічні прогулянки. А ви?
