My Personal Sun. ~ Михайло Мудрик

Seven ~ Theresa

Пройшло два тижні

Я нервувала. Трохи. Тому що сьогодні день, коли ми їдемо на екскурсію до Черкас. Я вже склала валізу та Міра мала відвезти мене до школи, де на нас чекав автобус. Була шоста ранку, я буквально думала, що засну. Хтось взагалі прокидається в такий час за власним бажанням?

Ці два тижні були... Я буду брехати якщо скажу, що не одними з найкращих в моєму житті. Працювати виявилося не так складно. Я полюбила цю роботу так швидко, що тепер просто не бачу життя без неї. Інші працівники стали близькими друзями для мене, мені просто дуже комфортно там знаходиться. Але найбільше мені подобається факт, що я працюю там з Мишком. З ним все здається таким... Живим. Він може розсмішити мене протягом секунди та робить це часто. Я ніколи так багато не сміялася.

— Як Мишко? Ви багато часу проводите разом — запитала Міра коли ми їхали, начебто читаючи мої думки.

— Все чудово. Ми працюємо разом, пам'ятаєш? Мені не вдасться його не бачити кожного дня.

— Я рада це чути. З ним ти інша — я бачила посмішку на її обличчі.

— Інша?

— З ним ти — це ти.

Я нічого не відповіла, аналізуючи її слова. Саме цього мені бракувало, щоб доповнити картину. На моєму обличчі залишилася посмішка до моменту, коли ми приїхали. Я попрощалася з тіткою та пішла шукати друзів. Я побачила Аліну та інших дівчат, з якими буду в одній кімнаті та підійшла до них. Вони розмовляли, тож я лише слухала та не втручалася.

Через якийсь час я відчула, як хтось дивиться на мене, тож повернувши голову я зустрілася поглядом із Мудриком, який стояв недалеко зі своїми друзями. Я посміхнулася йому та помахала, після чого він почав підходити. Я також рушила з місця не бажаючи, щоб дівчата чули нашу розмову.

— Ти будеш із ними в кімнаті? — вказав він на них.

— Так, вони запропонували. До того ж, я не мала багато вибору — я знизила плечима.

— З ким ти сидиш в автобусі?

— Ще не знаю. Я чула, що Аліна хоче сісти з Сашком, значить Аня та Ліза сядуть разом.