Метелик Хоче Світла

1

_Хочу попередити що всі імена і постаті в цій книзі вигадані, вибачте якщо помітили будь які збіги_

Дівчина сиділа в відділку поліції, погляд був спрямований в нікуди. В той момент її душа розривається на дрібні шматки. Закутана вона була в сміховинний картатий плед, яки на правду виконував свою функцію. Плакати вже не було сил. По дорозі до відділку запас сліз був вичерпаний.
-Отже, Катерино ви підтверджуєте, що в моргу лежить саме тіла ваших покійних сестри Євгенії і бабусі Жанни? - запитав поліцейський.
Спочатку в морг, далі у відділок а потім? Потім куди? Це запитання мучило дівчину.
-Так - це одне тихе слово дівчина ледь вичавила з себе.
Визначати, що її дорога сестра зараз була мертва, стало найбільшим жахом у житті. Їхня мати вже мчала додому з заробітків. Вона прям кричала до дівчини через дзвінок щоб та не давала ніяких свідчень і нічого не підписувала без неї.
-Отже будемо чекати вашу матір. - Сергій Вікторович (так звали чергового у відділку) видихнув і відкинувся на спинку старого скрипучого стільця.
Ця кімната взагалі була не з приємних. Смерділо сирістю, було до біса холодно і дякую що тут ще ґрати не поставили. Схоже тут не знають що таке опалення тому по прибуттю дівчини вручили їй ковдру і посадили на лавку. Також тут не знали що таке ремонт. Вікна старі, дерев'яні, такі як стояло колись у бабусі на дачі, ще білою фарбою пофарбовані. Та фарба постійно тріскає і відстає, страшно уявити скільки шарів тої смердючої бурди на тих бідних вікнах, де й додумалися вчепити туді решітку. Підлога традиційно дерев'яна, пофарбована якоюсь коричнево-червоною фарбою. А на стелю і стіни навіть страшно
-Ну Катю, тебе приїдуть скоро заберуть. - він поглянув на дівчину, яка вже ледь не з головою накрилася тою ковдрою. - Не розумію чому саме нашому відділку сказали тебе забрати але по тебе вже їдуть щоб відвезти в кращі умови. В нас тут не хороми, вибачай.
Каті кожного разу все більше здавалося, що ще трохи і той стілець розвалиться. Але стілець тримався, навіть під немаленькою вагою Сергія Вікторовича. Чоловік був не з компактних. Ще у вуса мав, правда криві якісь але то вже нюанси.
-Сильно змерзла, може чаю? - чоловік вказав очима на термос.
Катя ледь помітно похитала головою, мовляв "ні, не треба". На це чоловік ніяк не відреагував але собі чаю налив.
Її лякала вся ця атмосфера, щось було явно не так. Це відчуття того що їй щось не договороюють не покидало її відтоді як вони покинули морг.
За вікном стояла вже глуха ніч. Щоб доїхати у це задрипане місце знадобилося тільки дві з половиною години. Навіщо її сюди везли, а бог його знає. Просто Катя вже відчувала, якщо її не заберуть, вона звідси втече. Та саме вчасно потрібно було дівчині про це подумати як у кабінет постукали. Аж дивно стало від згадки, що її запхали в кабінет начальства і змусили чергового її стерегти. Так от, повернемося до стуку в двері, Сергій Вікторович як куля стрибнув з того стільця і став струнко а в кабінет зайшов якийсь чоловік.
-Вільно. Сержанте можете йти. Про дівчинку попіклуюсь я. - прогримів той своїм грізним тоном.
Сержант у відповідь щось пробелькотів і поспигів покинути приміщення перед цим кинувши погляд на Катю, це погляд здався їй надто дивним. Наче їй співчувають у де одному горі.
Уже в машині чоловік представився.
-Я Старший лейтенант Кирильченко Дмитро Миколайович. Моє завдання доправити вас до вашої матері.
Він затих а Катя більше нічого й не запитувала. В салоні машини виявилося надзвичайно тепло. Та навіть це тепло не допомагало дівчині забути про підозри. "Чому мене привезли сюди?" Це питання на полишало думок дівчини всю поїздку і ось вони уже в відділку який знайомий з словами "ремонт" і "опалення". На кріслі біля якось кабінету сиділа її заплакана мати. Побачивши доньку вона її погляд різко став несамовитим. Швидко підвівшись вона підбігла до Каті але поряд все не змінно стояв поліцейський який її сюди привіз. Тому її мати не наважилася підійти ще ближче.
-Ти мала паскуда, краще б померла ти Катю. Ти така ж як і твій батько! - ці слова голками почали вмиватися їй в мозок. Міцно стиснувши кулаки дівчина опустила голову вниз. Не правда, краще б ніхто не помирав. Але вона змовчала вислухуючи злісні погрози матері про розправу. А старший лейтенант все не змінно стояв біля них не реагуючи на цю сцену. Здавалося він тут тільки для того щоб розборонити бійку вразі чого.
Врешті мати припинила кричати але погляд був лютішим нікуди. Вона схопила Катю за раку і потягла її в напрямку дверей до кабінету. Зайшли вони туди без стуку. За столом сидів чоловік середніх років, напевне на років 8-10 старший за матір дівчини. Коли він помітив їх то усміхнувся, відклавши папери.
-Ну полковнику, який висновок? - сухо запитала жінка.
-Маріє Іванівно, не поспішайте, сідайте. - Вказав він на стільчик. Він зразу не сподобався Каті, хоча ясно причини чому, не було. - А це я так розумію Катя ваша? Ну Катю, будем підписувати документи.
Дівчина поглянула в сторону матері. Та все ще не зводила з неї гнівного погляду. Щось тут явно не так.
Тим часом полковник дістав з шухляди якісь папірці і рукою покликав Катю до себе. Всунув їй в руку ручку і поклав перед нею папери.
-Оскільки ти бачила перша опізнавла тіла прошу тебе це підписати, якщо хочеш то можеш ще й почитати що там написано.
Катя послухала його і взялася пильно вчитуватися в папери. Ніби нічого незвичного хоча...
-Стривайте, чому тут вказано, що це самогубство? - Катя різко поглянула на полковника.
-Ну бо дорогенька, це самогубство. - чоловік нагородив дівчину "добродушною посмішкою.
-Але...
Дівчина не встигла договорити як її перебила мати яка різко підвелася з свого місця.
-Катю досить! Перестань сперечатися з поліцейським! - вона б сказала ще щось але полковник її зупинив, приобнявши за плечі почав виводити з кабінету.
-А ти Катю підписуй, підписуй. Я піду вип'ю з твоєю мамою кави а потім вона тебе забере. - сказав він їй перед тим як зачинити двері за собою.
Вона залишилася тут сама, не просто так, на столі ще й лежить папки з іменами її померлих родичів. Щось тут не чисто. Руки у дівчини почали труситись, ними стало важко керувати. Серце гупало в грудях як скажене. Висновок був один - потрібно глянути що там. Зрозумівши що часу на подумати у неї не має дівчина швидко відкрила першу папку, нічого не звичного на перший погляд але десь посеред паперів Катя знайшла номер телефону. Не її, не її матері. Швидко вийняшви телефон дівчина сфотографувала його. В другій папці спочатку також нічого не було але знизу виднівся папірець з надписом "зателефонуєш". Його теж довелося сфотографувати. Не знайшовши більше нічого цікавого вона поклала все на місце і підійшла назад до того столу де лежали папери. _Самогубство._ Ні, не може бути. Більше не вагаючись щось змінити вона підписала папери. Але на думці у неї вже був намір знайти правду. Вона це зробить.