Метелик Хоче Світла

6

Всі справи довелося відкласти коли на телефон всіх чотирьох прийшло однакові повідомлення.
Тоді і почався справжній жах. Сьогодні у трунах будуть лежати їхні найкращі друзі. Це затягнулося через слідство. Справа голосна, розслідується найкращими поліцейськими. Проте ні Катю, ні Данила із Софією ні разу не викликали на допит. Це виглядало надто підозріло. Але всі були більш налякані тим ідіотом.
-Ми все ж маємо поїхати до нього сьогодні. - Сказав Данило після таблетки від головного болю.
Марк побіг до своєї квартири одягнутись, а на дівчатах обличчя не було. Якщо Софія ще трималася заради Каті. То зараз вони обоє сиділи у стані "овочів", через заспокійливе.
Година, дві, три. Час тягнувся надто повільно. А жахливе усвідомлення того, що ще ледь не тиждень тому всі були живі, здорові, без психічний порушень, змушує думати, що ти наступний.
Відчуття того, що скоро про твою смерть зроблять репортаж, не дає нікому спокійно заплющити очі. Кожна тінь, тепер має свою зброю. Кожен підозрілий крок незнайомої людини, тепер є початком кінця.
Про емоційний стан четвірки годі й говорити. Кожен був ладен стрибнути у ті ями замість них.
-Я не збираюсь чекати ще чиєїсь смерті. - Катя була схожа на людину, якій остогидло це все.
Вони вже покидали цвинтар. Тепер ця дорога буде звичним маршрутом. Головне самим не лягти біля них.
-Таксі вже їде. І я поїду сама. - Дівчина пришвидшила крок.
-Ти здуріла, яке сама? - Всі були обурені. Ніхто не збирався відпускати Катю саму у лапи того звіра.
-Вибачте народ, але я не можу наражати вас на небезпеку. - Вже було видно машину яка повернула до них.
-І ніяких але, я сама. - Швидко Катя сіла в машину.
Данило хотів побігати за нею, але на плече хлопця лягла рука Марка.
-Не роби цього, вона дійсно знає що робить. - сказав той йому.
Рука хлопця зникла з плеча друга. Тепер їм потрібно тільки чекати звістки. І всім би хотілося щоб ця звістка була хороша.

********
Нерви вже давно були на межі. Ще трохи і мозок зовсім перестане сприймати будь яку інформацію, а перед очима постане червоний напис "помилка". Та зараз, це було як ніколи не доречно. Вона знала, збіг не просто так. Дівчина має все дізнатися перш ніж вони зроблять свій наступний крок. І цей крок може виявитися надто великим. Від цвинтаря до офісу генерала їхати приблизно годину, а може півтори. Дівчина швидко добралася до місця призначення, та сумніви що хвилини пробивалися до її серця, змушуючи думати: "А що якщо і справді це все марно?". Піти далі їй допомогли спогади, спогади про те, де вона була майже дві години тому і чому вона там опинилася. Вони також нагадували, що варто поспішити.
А далі все наче в тумані і ось, Катя вже чекає своєї черги сидячи перед його кабінетом. Їй сказали, що зараз у нього якась важлива зустріч, тому його не варто турбувати. Дівчина для вигляду погодилася, але глибоко в душі знала, якщо це зустріч з її батьком, то її не просто можна, а навіть треба терміново перервати.
І знову сумніви, сумніви про те, що вони помилилися, що це не може бути правдою. Та дівчина вже тут, тут де дороги назад немає.
Пройшло пів години перш ніж двері відчинилися, з кабінету вийшли кілька людей у офісі. Проводив їх ніхто інший як генерал. Коли ж він побачив Катю, то добродушно їй посміхнувся.
-Заходь, я думав ти вже не прийдеш. - Сказав він їй, як тільки ті люди віддалилися на певну відстань.
І саме в ту мить серце ніби опустилися до п'ят.
Вони були праві.