Метелик Хоче Світла

5

–Отже, пригадай як звали генерала? – Запитав Марк з олівцем у руках.
Хлопець увійшов у роль слідчого.
–Віктор, по-батькові ніби Степанович, а прізвище не пам'ятаю. – Дівчина тримала у руках чашку з чаєм.
Вони вирішили з самого початку звернути увагу на всі дрібниці справи.
–Ага. – Марк послухав потилицю – Катю, тут і дурному ясно буде що щось не чисто.
Запала мовчанка, хлопець клацав щось у своєму телефоні.
–Мельник. – Раптом вимовив він.
–Що? – Здивовано запитала дівчина.
–Прізвище у нього Мельник. – Втомлено відповів Марк.
–Мельник Віктор Степанович. – Вона раз за разом прокручувала це ім'я у себе в голові. – Ти думаєш, про те саме що і я?
Хлопець промовчав.
На годинну було близько восьмої ранку. З кожною хвилиною вони нервували все більше чекаючи дзвінка.
–Можливо тебе завезли у той старий відділок щоб твоя мати могла поговорити з... ну ти зрозуміла. – Це все ще звучало безглуздо. – Ну розумієш, вони хотіли точно впевнитись у тому, що ти не почуєш жодного слова з їхньої розмови.
–Або ж, генерал сам хотів розповісти щось матері. І так само без зайвих вух.
Телефон давно був знятий з беззвучного режиму. Щоб точно не програти дзвінок.
Раптом у двері хтось постукав. Дзвінок був зламаний тому це скоріше за все хтось із знайомих. Марк швидко піднявся і пішов дивитися хто там. За пару хвилин у коридорі почулися тихі голоси. Це прийшли Соня і Данило.
–Вибач, що ми отак тобі не повірили. – Тихо сказала Соня.
–Я розумію, ви були шоковані і не хотіли в це вірити.
Пошуки маніяка вирішили відкласти, в таку рань думати не хотілося. Та й Катя дивувалася як її друзі змогли так рано підняти свої тіла із ліжка не з метою піти на навчання. Всі четверо дружно вирішили спочатку поснідати. Та зрештою так весело і легко не було вже нікому. І Данило, і Соня відчули ту напругу. Зрозумівши, що сидіти просто так не можна, уже четверо "слідчих" взялися до роботи. Марк коротко і ясно переповів їм всю історію з припущеннями.
–А я думаю, що в них просто змінився план. – Сказав Данило дивлячись у вікно
–До речі, так. – Відповів Марк і почав записувати цю теорію у блокноті.
Далі логічне мислення у всіх закінчилося.
–Слухай – раптом заговорила Соня – А це й же генерал, не брат твого батька?
Дещо Марк їм все таки не розповів. Приховав він від них ледь не саме головне.
–Брат – Сама дівчина підвелася і почала ходити по кімнаті – А ще голос того хто телефонує мені до болю знайомий. Проте в голові чомусь зразу пару людей.
–І що ж, це за люди? – Запитав Марк у надії почути нову зачіпку.
–Андрій Олександрович, брат матері. Сергій Миколайович, сусід бабусі Ніни. І врешті решт батько.
Сергій Миколайович це сусід бабусі по батьковій лінії, не спілкувалися вони з нею давно. Проте одне було точно відомо, ця жіночка точно жива.
–Мотиву не можу придумати для жодного з них. І всі тебе знають. – Відповів на це Данило.
І знову ця тиша. Кожен раз це всім нагадувало у якому становищі вони знаходять. Кожен раз це нагадувало їм чотирьом, що вони у глухому куті.
І ледь не всі в цій кімнаті прийняли заспокійливе.
–Я точно після цього сива залишуся. – Вимовила Соня.
Це ж саме відчували і всі інші. Данило почесав потилицю, він робив так завжди коли в голову прийшла ідея але її потрібно було обдумати.
–Народ, слухайте... – Його перебив дзвінок.
Телефонували до Каті, знову невідомий номер. І знову страх, страх, і ще раз страх. В цей єдиний момент її знову пожирало відчуття того ніби він просто грається з нею і ось ось прийде вбити її. А разом і вб'є свідків.
–Шукай, метелику. Шукай! – це все що вона почула перед тим як він завершив дзвінок.
І знову цей виродок не дав і слова сказати.
Хоч дзвінок завершився, усвідомлення цього ще не прийшло. Катя очікувала, що цей тип щось у неї спитає. Повільно поклавши телефон на коліна. В голову як куля влетіло усвідомлення, вона згадала.
–Це... це.. – Договорити дівчина не змогла бо вже ледь не захлинулася сльозами.
Соня сиділа поруч тому швидко обійняла її. Знову істерика. Знову все спочатку. Треба всіх заспокоїти. Відпочити. І знову розпочати розслідування.
Данило виглядав надто знервованим. Він не міг дивитися на істерики чи панічні атаки тому всі знали, що хлопець піде по заспокійливе і воду. Соня все ще тримала дівчину в своїх обіймах, а Марк збоку також намагався якось її заспокоїти.
–Що сталося, що він тобі сказав? – Врешті решт запитав Данило коли вже істерика вщухла.
Катя дивилася в одну точку і коли перевела пустий погляд на хлопця то той жахнувся проте зараз явно вона скаже щось важливе.
–Я не вірила, моя підсвідомість заперечувала цей факт. – Мить щоб глибоко вдихнути – Але, але я згадала. Він називає мене метеликом. Я думала, чому мені це когось нагадує. Чому його голос такий знайомий.
–Ти хочеш сказати що це... – Марк жахнувся. Хлопець вже точно зрозумів про що іде мова. А якщо точніше то про кого.
–Так, за цим всім стоїть мій батько. Я не вірила. Думала що з кимось плутаю його голос. Проте ні, час уже зрозуміти, що мої бажання не враховуються.
–О господи. – Тихо промовила Соня прикриваючи обличчя долонями.
–Я налякалася. Мені стало образливо. Я почала злитись. І це ще не весь спектр тих емоцій, які я пережила. А зараз, мені ніби стало все рівно.
Гнітючий страх знову почав поїдати по трохи всіх. А зневіра в свою чергу, вже пробирається в саме серце.
–Народ, в мене є ідея. – Врешті сказав Данило.