Метелик Хоче Світла

2

Коли вони нарешті повернулися Катя сказала що піде додому сама. Ніхто й не був проти тому вона швидко написала в чат з подругою і запитала чи можуть вони зустрітись. Незабаром та їй подзвонила.
-Алло, Кать, яке зустрітися, пів п'ятої ранку! - запитала дівчина доволі бадьорим голосом.
-Але все ж таки хтось не спить - відповіла уже до краю змучена Катя. Вона сиділа на лавці в якомусь парку і мороз уже почав пробирати до кісток.
-Що сталося? - тихо запитала подруга.
-Сонь, розмова не телефонна, якщо хочеш то можемо зустрітися завтра з усіма.
-Ні, Катю, я буджу всіх і вже лечу до тебе. - по звукам стало зрозуміло, що Соня почала збиратися.
-Я не зможу розповісти вам це в квартирі.
-Отже парк, давай в тому де ми завжди зустрічаємось?
-Іду туди, все давай.
Катя поклала телефон у кишеню і помалу пішла на їхнє місце зустрічі. Прийшла туди вона через годину, бо потрібен був час щоб ще зрозуміти де вона. Все таки Київ велике місто. Всі її друзі чекали вже чекали.
-Господи, Катю що з тобою? - запитав Данило.
-Бабуся померла, і Женька теж.
Запала тиша. Христя яка тримала в руках термоса ледь не впустила його, вона живе найближче до цього місця тому зробила щось попити.
-То ось чому ти як ходячий мрець. - зробила висновок Соня.
-Послухайте, це не просто так, коїться щось дивне. - Катя тяжко видихнула і продовжила - Мене викликали з роботи в поліцію на опізнання, показали тільки лиця і то не надовго. Далі повезли в якийсь задрипаний відділок, який знаходиться невідомо де, потім забрали з нього і змусили підписати документи де написано що це самогубство.
-Стривай, що? Самогубство? - здивовано перепитав Кирило.
-Та Женька і думати про нього не могла, я в цьому впевнена. - зойкнула Христя.
-І я про те, потім генерал і мати вийшли попити кави, мене залишили, і я знайшла в парках ось це.
Вона дістала телефон і замерзлими пальцями ввімкнула його. Показала їм фото номера телефону і записки.
-Може це якась його клієнтка залишила номер. - припустив Данило відриваючи гарячий чай.
Чашку з чаєм дали й Каті. Так так, Христя навіть притягла чашки.
-Та не думаю, що він покидав би її в кабінеті повному важливої інформації. Він знав, що вона полізе ритися в ті папки. Отже навмисно.
Тиша. Мертва тиша запала між усіма друзями. Кожен думав про щось своє.
-Потрібно подзвонити. - врешті решт вимовила Соня.
Всі так чи інакше погодилися на це. Проте на вулиці це не зробиш.
-Люди ви вибачайте але скоро мати з зміни повернеться. Вона мені голову відірве якщо мене в дома не буде. - Сказала Христя коли остання крапля чаю капнула в чашку Данила.
-Та зараз ми тебе проведемо і чай дорогою до п'ємо.
Дорогою до Кирила з криками подзвонив батько який не знайшов його вдома. Той вибачаюсь побіг додому чимдуж. Христя вони провели і чай допили а більше ніяка розумна думка в голову не лізе.
-Чуєте, люди а в мене в дома ж пусто, ходіть до мене. - Данило сказав це після того як послизнувся на льоду.
-Так, Кать тобі буде спокійніше в Данила буде. Проспишся а тоді й подзвонимо.
Дівчина не стала сперечатися. І ось вона спостерігала як вулицями міста помалу снували люди. Навіть в ночі тут було не нудно. Але мороз захопив місто. Він пробирав всіх до кісток. Дехто не зважав на це, а дехто хотів зараз опинитися в своїй теплій оселі.
В квартирі Данила вони опинилися десь через пів години швидкого кроку. Квартира була з красивим ремонтом, у світлих тонах і дуже простора. Мати хлопця поїхала на заробітки закордон, а батько помер ще п'ять років тому, якраз перед 12 днем народження свого сина. З Катею їх познайомила її покійна сестра Женя. Вона мала багато друзів хоч і не всі справляли хороше враження на Катю.
Як тільки всі троє опинилися в квартирі Данило миттю помчав по ковдри. Всадив їх на диван а Каті ще й дав якесь заспокійливе.
-Ти якась надто підозріла. - цією фразою він виправдовував свою дію.
А дівчина й не сперечалася. Сил уже зовсім не залишилося, тому через пару хвилин вона вже спала. На диво жахіття не снилися їй саме сьогодні. Невідомо скільки дівчина проспала але коли прокинулося то вже світило сонце. Перше до вона побачила це високу постать Данила і його стурбовані зелені очі.
-Дівки, тут капець. - хлопець уже помітив що Катя прокинулася.
Почувши ці слова з кухні кулею вилетіла Соня. В руках у хлопця була відкрита коробочка, а у руках він тримав записку.
-Блять. - це все що змогла вимовити Соня.
-Що там? - стомлено позіхаючи запитала дівчина.
Перш ніж записка опинилася в неї, Данило і Соня обмінялися стривоженими поглядами. На записці було написане слово, цим самим почерком. Одне єдине слово від якого серце Каті готове було зупинитися, "подзвони".
-В двері пару хвилин тому хтось постукав. Я пішов відкривати, а там нікого не має. Я вже хотів зачиняти двері як коробку помітив. А там ось це. - хлопець раз-по-раз затинався і глибоко вдихав. Ця ситуація нервувала всіх.
-Тепер не має сумніві, генерал і справді хотів щоб я порилася в тих документах. - На обличчі Каті з'явилася істерична посмішка. Хотілося і плакати і сміятися одночасно.
-Ну, давай, телефонуй. - Данило уже був готовий слухати всю розмову.
-Я не хочу щоб ви це чули. - Дівчина випила склянку води яку пару хвилин тому принесла Соня.
-Ну, Сонь, побігли в магазин. - Сказав Данило уже шукаючи свою куртку. - Тільки не йди нікуди без нас.
У відповідь на це Катя кивнула і сіла на диван. Вона взяла в руки телефон. Дзвонити не хотілося. Проте взявши себе в руки дівчина почала набирати номер. Руки трусилися а серце почало скажено гупати в грудях, коли дівчина натиснула на кнопку для виклику. Пішли гудки.
Один...
Два...
Три..
-Алло - Катя почула знайомих грубий голос чоловіка. Проте не змогла згадати кому він належав.
-Я ж не помилилася номером. - якщо це відправник цих дивних записок то він зрозуміє.
Якщо ні то можна виправдатись що друг дав нового номера. Дуже хотілося щоб це був не відправник. Хотілося думати що це все чийсь злий жарт. Проте інтуїції ще ніколи не підводила Катю, а зараз вона казала що потрібно повороти з ним.
-Ні, не помилилася. - в телефоні почувся тихий сміх. - Одразу потрібно було дзвонити, а то дограєшся.
Катя промовчала, вочевидь вона не знала що хотіла почути від нього. Адже це він щось хоче від неї. Дівчина сиділа на дивані і м'яла в руках іграшку собаки Данила, яка за сумним збігом обставин зараз в лікарні. Серце не прийняло шалено битися в грудях. Здається, вона могла знепритомніти в очікуванні наступних слів цього чоловіка.
-Отже, моє тобі завдання. Повернися додому і знайди там коробку такого ж кольору яку ти отримала пару хвилин тому. В тебе година. Метелику, не підведи.
І все. Більше нічого не сказавши він вибив. Навіть не дав сказати слова. Не запитав чи зрозуміла вона. А ще найжахливіше, він назвав її метеликом. Від цього у дівчини кров захолола у жилах.
Через хвилин десять прийшли Соня і Данило. Хлопець поглянув на м'яку іграшку свого собаки у руці дівчини і тяжко видихнув. Довго не затримуючись поніс пакет на кухню. Він знав що коли Катя нервує то їй потрібно щось крутити-вертіти в руках.
-Як все пройшло? - з порога запитала Соня. Вона зайшла одразу після хлопця.
-Цей тип сказав, що мені потрібно повернутися додому. - Дівчина досі відходила від шоку.
-Це типу як якийсь мамкин контроль? - Данило повернувся з кухні. - Ану швидко додому лярво, невідомо де провела ніч. - хлопець мультяшним голосом перекривив удавану репліку.
Дівчата усміхнулися. Проте за мить ці посмішки згасли.
-А ще сказав що в мене ж година. - про те як він назвав її дівчина вирішила промовчати.
-До біса його, в нас є смачний сніданок, ходіть. - Соня зневажливо махнула рукою.
Данило вирішив послухати її і потяг за собою на кухню ще й Катю.
За столом була тиша. Хоч щоб якось відволікти увагу дівчат від цього всього, Данило вмикнув якусь телешоу. І тепер вони хоч не їдять в мертвій тиші.
Зрештою сьогодні настав день похорону. Катя була розсіяна і Данило з Софією збирали її ніби маленьку дитину, бо вона все ще хотіла туди потрапити. Христі там не буде, у неї слабке серце. Кирило не покине Христю, бо в свою чергу та дуже переживає. А дівчина раз за разом переглядалися повідомлення яке надіслала їй мати. Зміст був приблизно такий: "щоб я тебе на похоронах не бачила, прийдеш - тебе викинуть за шкіру".
Вона мала рацію, якийсь чоловік, коли вони прийшли, чемно попросив їх піти. А потім ледь не зчепився в бійці з Данилом. Зрештою, мати Каті вийшла вся в чорному, з хустинкою в руках і злою гримасою на обличчі.
–Іди звідси інакше тебе і твоїх друзів вишвирнуть звідси. – зло прошипіла вона.
–Матінко, ти починаєш забувати, тут проходить поховальна церемонія моїх близьких. – Стан овоча деколи не заважав давати відсіч дурнуватим людям.
–Ти ніколи не була їм потрібна.
На цій фразі жінка і завершила, витерли уявну сльозу, повернулася і пішла назад до храму.
А Катя впала у наступну стадію овоча. Називається вона "варений овоч". Бо в думках різко промайнуло "але це ж справді так, її ніколи не любили". Тільки Катя їх любила і всією душею вірила що вони її також люблять. Та це було не так. І щойно вона це усвідомила. Весь цей час Данило і Софія стояли біля неї.
–Ходімо.
Поводилася сестра Каті, добре з нею поки була з друзями. В дома ж вона постійно вказувала на її помилки і говорила яка вона дурна. "Катю, ти геть дурна, клепки не вистачає? Може тобі вправити?" – фраза сестри миттю спалахнула в голові у неї, потім дівчина загадала фразу своєї бабусі "Безрука ти, як тільки розуму вистачило таке зробити, а от твоя сестра..." Тільки останніми роками, Катя почала це помічати. А та маленька Катя, просто хотіла любові.
Зрештою вони повернулися в квартиру Данила, ніхто не зачепив тему того що сталося пару годин тому. Скоро до них прийдуть, про все проінформовані Христя та Кирило.