Метелик Хоче Світла

3

Ніхто так і не поїхав додому до Каті. Вони вирішили що це просто гра якогось божевільного і він хоче ганяти їх по всьому місту. А даремно. Соня вимкнула новини. Зараз там всі говорили про вбивство двох людей.
–Катя – голос Соні тремтів а сама вона ледь могла стояти на ногах коли з'явилася в дверях кухні.
Данило зразу підхопив її і посадив на стілець а Катя подала води.
–Христя і Кирило вони... – дівчина знову почала затинатися – їх вбили.
Запала тиша, були чути лиш ридання Соні. Данило і Катя повільно переглянулися між собою. Дівчина різко вибігла з кухні покинувши там друзів і шукаючи телефон. Вона здогадалася чиїх це рук діло.
Розум був затуманений і здавалося що вона в будь який момент може втратити свідомість. Проте їй терміново потрібно було дізнатися правду. Знайшовши телефон, Каті знадобилося ще пару хвилин щоб ввести пароль. Серце знову гупало як скажене, це вже було звичним ділом.
Знайшовши потрібний номер у контактах дівчина не стала вагатися.
І знову ті гудки.
Один...
Два...
На цей раз два.
–Це ти зробив? – без пояснень що і до чого дівчина накинулася задавати питання.
Вона знала що цей біс зрозуміє про що йде мова.
Хвилину в телефоні чулося лиш його дихання а згодом той самий сміх.
– Яка ти кмітлива. Так, це я. Метелику, я ж давай тобі годину щоб дістатися до квартири, а ти все ще сидиш в свого друга. Вперед, метелику, в тебе знову година.
І знову дзвінок був завершений.
Більше не зволікаючи ні хвилини Катя побігла в коридор шукати свою куртку. Слідом за неї вибіг наляканий Данило.
–Ти куди?
–Це він, це він все зробив. І то через мене, через те що я не прийшла додому. – гарячково промовляла дівчина поки намагалася застібнути куртку.
–Він тобі що, за мамцю влаштувався? – Данило був злий, дуже злий – І ти серйозно віриш цьому розіграшу? Ти дурепа!
–Слухай сюди, виріш ти чи ні мені і справді час додому. Іди до Софії. – Катя досі говорила спокійно не дивлячись ні на що.
–Якщо з тобою щось станеться ми не винні.
Це все що сказав хлопець перед тим як Катя пішла. Вона була також зла на нього. Вони їй просто напросто не вірять. Самій іти додому їй було страшно, все таки вечоріло. Тому дівчина дістала замерзлими пальцями телефон і подзвонила своєму двоюрідному брату. Швидко знайшовши контакт який був підписаний як "Марк" вона натиснула на кнопку виклику.
–Алло, Кать я якраз хотів тобі подзвонити дізнатися де ти. – в телефоні почувся стурбований голос хлопця.
–Я йду додому від Данила, вийди по мене якщо можеш.
–Зараз буду йти. - вони жили водному під'їзді тому були немов рідними. Марк завжди захищав дівчину від вуличних розбишак які били всіх слабших.
Катя не розповіла про те що тепер від її душі ніби відкололася ще одна частинка. Вона вирішила що це не телефонна розмова тому не сказала про смерть друзів ні слова. І не сказала що розлючена на тих хто залишився живий. Дорога до якою Катя ходила в гості у квартиру друга завжди була однакова тому її брат точно знав весь маршрут.
–Привіт, Катю. – зустрілися вони майже на середині дороги і перше, що зробив Марк це міцно обійняв свою сестру.
Дівчина більше не могли сховати своїх емоцій. Вона розплакалася, а хлопець лиш стояв і погладжував її по голові намагаючись заспокоїти. Знову все як в дитинстві, знову він намагається захистити її від усього.
–Не думала я, що зустріну свій день народження у відділку поліції. – схлипуючи говорила Катя.
–І я не думав – постояли вони так ще кілька хвилин – Ходімо а то замерзнемо.
Розмова якось більше не клеїлася. Марк мовчав, боявся щось сказати, а Катя мовчала бо не знала про що розмовляти. Про те що її друзів вбили чи про те що її матір тепер ще більше ненавидить дівчину.
Залишилося ще 15 хвилин, висновок був зроблений на основі доказів годинника в телефоні. Вони вже майже прийшли.
–Марк, ходімо в квартиру бо я боюсь йти одна. – врешті решт сказала дівчина вже перед самим під'їздом.
–Щось сталося? – стривожено запитав хлопець.
–Так, але про це вже в квартирі.
Вся сім'я колись доволі цікаво жила. У цьому будинку вони мають дві квартири, одна була бабусі, а друга матері і дівчат, але враховуючи те що вона постійно була на заробітках то дівчата ночували у квартирі бабусі. А другу здавали квартирантам.
Катя здогадувалася, що матір вже викинула її речі у квартиру, з якої тільки пару тижнів тому з'їхали минулі орендарі. Тому пішла зразу до неї.
–Чомусь бабуся як знала що щось станеться і не шукала нових орендарів. – сказала Катя поки шукала підходящий ключ.
На це Марк тільки і відповів "Мг". Він про щось думав. І не завжди дівчині подобалися його думки. Нарешті ключ знайшовся, двері відчинили з поспіхом, часу було мало. Катя знайшла першою, вимкнула світло в коридорі і почала знімати куртку.
–Чуєш, це вам минулі орендарі подаруночок залишили чи бабайка? – почувся голос Марка.
Зразу ж зрозумівши про що він говорить, дівчина почала шукати коробочку очима. Ця коробка була того ж кольору і того ж розміру.
–Скоріше бабайка. – взявши коробку і замкнувши двері вони пішли на кухню.
Більше приховувати не можна було. Катя розуміє, що Марк має знати правду, тому що знаходитися поруч з нею було фізично небезпечно. Залишилося ще 4 хвилини. Одна думка крутилася в голові у неї під час всієї розмови. Як він дізнається, що дівчина вдома?
–Я йому зателефоную щоб він точно знав що я прийшла. – Марк не відповів на це, а лиш кивнув.
Та цей маніяк не змушував себе чекати, час вичерпано. І рівно ж у ту хвилину пролунав дзвінок.
–Ну що метелику, я так розумію що ти вже вдома і знайшла мій подарунок. – з телефону почувся той самий огидний голос.
–Знайшла.
–Ну тоді поговоримо завтра. Сподіваюсь ми з тобою скоро зможемо побачитись.
І все, далі були чути лиш короткі гудки. Як завжди, ця скотина грається з нею.
–Що він хоче? – нарешті не витримав тиші Марк.
–А чорт його знає.
Коробочка стояла на кухонному столі і вже більше десяти хвилин обоє сиділи і витріщалися на неї. Ніби це якийсь цінний музейний експонат.
–Може відкриєш? – знову запитав хлопець.
Катя мовчить. Їй знову страшно. Дихання знову почало пришвидчуватися. Долоні пітніти, а серце калатати як скажене. Дівчина взяла коробку у руки.
Глибоко вдихнувши, вона відкрила цю кляту маленьку  річ, яка не давала їй заспокоїтись.