: Ліля Деревій
—Ох Ліляяя як же ж я скучииииив!- протягнув Кас щойно притягнувши мене в обійми.
— Я теееееж!- в його манеру протягнула я
Він хихикнув й, відпустивши з обіймів, став розглядати мене з ніг до голови.
— Міс Деревій, невже я бачу це на вашій руці?- він підняв мою руку ближче до очей розглядаючи браслетик на руці.
— Вам не дається містере Хаєр, я дійсно ношу цей браслет. Дістався мені в подарунок від одного милого молодого чоловіка.
— Міс, ви мені лестите!
В моменті ми обоє залилися невгамовним сміхом, аж за животи похапалися.
Весь вечір після приїзду з канікул ми провели разом у внутрішньому дворику. Звісно було холодно, зима ж все таки, але ми весь час сиділи кутаючись в одяг та обіймаючись. Двотижнева розлука точно на нас якось вплинула, раніше в нас не було такого тактильного голоду. Або ми його просто ігнорували?
Мені здавалося, що ми—переможці всесвіту. Що можемо все, будь що.
— Я дуже сильно за тобою сумувала. - сказала я після кількахвилинної мовчанки, коли ми сиділи на лавці та задерти голови вдивлялися в затягнуте хмарами небо.
— А я як сумував! Думав здурію за ці канікули...
— Так, а що трапилося? Ти ж на перший тиждень канікул збирався додому їхати.
Хлопець сів і підтягнув ноги до себе.
— Може не сьогодні про це? Не хочу псувати настрій цим всім... Я зараз занадто щасливий щоб говорити про погане.
— Добре...
ВИ ЧИТАЄТЕ
Стіни памʼятають. Каспіан і Ліля
Ficção AdolescenteЄ школа при старовинному маєтку куди зʼїжджаються розумні діти, які змогли потрапити на безкоштовне навчання та діти, навчання яких, саме в цій школі, забезпечили батьки. Є підлітки-однокласники з різноманітним корінням, поглядами на життя, ставленн...
