Між світами тіней

Частина 14

Тишина, що панувала в кімнаті, була оглушливою. Кожен погляд, кожен рух здригався, немов у відповідь на невидимий зовнішній натиск. Агата підняла очі від манускрипту, її пальці все ще тримали аркуш, але здавалось, що цей шматок паперу важчий за весь світ. Слова, що вона тільки що прочитала, вражали її до глибини душі: ім'я Захара.

"Захар..." - повторила вона, намагаючись осмислити прочитане, коли в кімнаті знову звучав той же спокійний, але тривожний стукіт у двері.

Макар повернувся до дверей, його серце здавалося, ось-ось вискочить з грудей. Він повільно підійшов і зупинився перед дверима, але не відчиняв їх відразу. Усі зібрані разом на момент були настільки переповнені тривогою, що кожен звук здавався надто важливим, надто значущим.

"Хтось там?" - Макар запитав, його голос стихавав від зростаючого напруження.

Тиша, що настала після його запитання, була похмурою і гнітючою. Агата почувала, як її серце б'ється в грудях, немов вона була прив'язана до обірваного дроту, готова до вибуху. Ще один стукіт, тепер уже сильніший і ясніший, ніби хтось або щось намагається вибити двері.

Макар обережно відчинив двері, але за ними не було нікого. Лише прохолодний вітер, що принесла ніч. І знову - тиша. Занадто глибока тиша, яка навіювала страх.

"Це... це неможливо..." - прошепотіла Агата, підходячи до дверей і поглядаючи через плече на порожнечу коридору. "Можливо, це знак."

"Що знак?" - запитав Макар, озираючись по кімнаті, наче шукаючи щось або когось, хто міг би пояснити ці дивні події.

"Що хтось тут. Що хтось із нас піддається впливу чогось... зовнішнього. І що це стає ще більш небезпечним. Ти не відчуваєш це?" - Агата поклала руки на плечі Макара, її погляд був туманним, але в очах горів вогонь непокою. "Вбивця серед нас... і це не просто людина."

Олександр тримав у руках розкритий манускрипт, що було знайдено в гробниці.

"Ми знайшли ще одне послання," - сказав Олександр, підходячи до Агати. "Це може бути важливим."

"Що там?" - запитала Агата, немов відчуваючи, що зараз розгадка наближається.

Олександр поклав манускрипт перед нею. Аркуш був розірваний на кілька частин, але деякі рядки були чітко видні:

"Ті, хто шукає відповідь, не знайдуть її в темряві. Вбивця живе серед них, але не він один. Хтось інший... прийде."

Всі, хто стояв поруч, замовкли, коли ці слова впали в їхні серця, як важкі камені.

"Це..." - Агата поглянула на манускрипт, її обличчя бліде від шоку. "Це більше, ніж просто вбивця. Щось наближається, і воно пов'язане з темрявою, з тими ритуалами, з усім, що ми бачили."

"Вірно," - сказав Олександр. "Це не просто загадка. Це-щось, що ми ще не можемо зрозуміти, але ми знаходимося на межі."

В ту ж мить у кімнаті відчули сильний холод. Тіні з темного кута кімнати стали густішими, а повітря стало важким і гнітючим, немов щось невидиме висіло над ними. Хтось чи щось спостерігало за ними.

"Що це?" - запитала Анна, озираючись по кімнаті.

Тим часом у коридорі, біля дверей, вони почули низький, глухий звук. Це було схоже на кроки - важкі, повільні, але вперті. Агата схопила Макару руку, її обличчя вражене відчуттям, що щось наближається. Всі замовкли.

"Нам не варто залишатися тут довше," - сказав Марк, наближаючись до дверей. "Якщо це не ми, то хтось чи щось... прийде до нас."

Олександр тихо поглянув на манускрипт, його погляд став важким.

"Тим часом ми повинні дізнатися більше. Тепер це вже не просто про вбивцю, це про те, щоб зупинити те, що насувається."

І в той момент, коли всі почали виходити до коридору, щоб зустріти нову загрозу, двері раптом знову відчинились, і в порожнечу кімнати увійшла темна постать.

"Я тут," - промовила вона, і її голос відгукнувся в тиші кімнати.

Кожен із них, не знаючи, хто це і як це стало можливим, розумів одне: цей момент міг бути останнім, коли вони ще мали контроль.

Але перед ними стояла темна тінь - хтось, кого вони не очікували.

Хтось із них.