Між світами тіней

Частина 4: Тінь та Світло

Прогулюючись крізь нічне місто, де кожен крок здавався важким, як вирок, Агата і Макар рухалися разом, але так, наче між ними все ще була невидима прірва. Вони були близько, але кожен із них носив у собі тягар таємниць, що все більше заплутували їхні серця. Як би не старалася Агата тримати себе у руках, страх і відчуття непевності не відпускали її. Але вона більше не могла зупинятися - її шлях вів далі, і все, що залишалося, - це слідувати за ним, навіть якщо цей шлях вів у глибоку темряву.

Макар йшов поруч, його постава залишалася тією ж холодною і неприступною, але було щось у його погляді, що змушувало її замислитися. Його незворушність почала здаватися лише оболонкою, за якою крилася незрозуміла боротьба. Агата знала, що навіть ангел, навіть той, хто існує поза людськими законами і емоціями, може відчувати біль. І, можливо, цей біль був її болем, адже він не покидав її, навіть коли вони опинилися на межі того, що могло змінити їхні життя назавжди.

"Макаре..." - її голос прозвучав ніжно, але серйозно. "Ти сказав, що будеш зі мною. Але чому мені здається, що ти насправді не хочеш цього? Що ти намагаєшся втекти від нас?"

Макар не одразу відповів. Відповідь, яку він збирався дати, не була легкою для нього. Він повільно підняв голову, погляд був поранений, але тверезий.

"Я не намагаюся втекти, Агато," - його слова лунали тихо, але в них відчувався певний тягар. "Але я бачу, що цей шлях може забрати у тебе більше, ніж ти готова віддати. Ти хочеш пізнати правду, але що, якщо ця правда забере у тебе саму тебе? Що, якщо це буде не просто твоя смерть, а те, що ти втратиш все, що тебе формує?"

Агата застигла на місці, її серце схопилося в грудях, ніби відчуваючи, як ці слова проникали глибше, ніж вона могла уявити. Її бажання пізнати правду було сильним, але тепер, коли Макар говорив про це так, вона відчула, як внутрішній біль починає розривати її на шматки.

"Я не знаю, чи готова я," - шепотіла вона, її голос тремтів, але вона не відводила погляду від нього. "Але якщо не спробую, я буду жити з думкою, що могла б змінити щось. І, можливо, це буде моя біль. Але я готова до неї."

Макар не відповів одразу. Він зробив ще один крок до неї, і цього разу його погляд був неймовірно глибоким, ніби проникав крізь її саму.

"Ти не повинна це робити сама," - сказав він, його слова були м'якими, але в них відчувалася сила, яка могла зламати будь-яку перепону. "Ми не можемо змінити те, що вже сталося, Агато. Але я буду стояти поруч з тобою, навіть якщо це буде шлях через пекло."

Агата відчула, як його слова в'їдалися в її душу, обіцяючи якусь дивну підтримку, яку вона так довго шукала. І хоча її серце ще сумнівалось, вона відчула, що він не просто стежить за нею, а й бере на себе частину її тяжкості.

"Якщо ми йдемо через пекло..." - її голос став твердим, "то давай хоча б зробимо це разом. Я не боюся втратити себе. Бо те, що я знайшла з тобою, варте того, щоб ризикувати."

Вони продовжували рухатись в тіні, крок за кроком наближаючись до того, що могло стати їхнім кінцем, але водночас і новим початком. І хоча темрява ще огортала їх, світло, яке вони приносили одне одному, ставало все яскравішим, хоч і туманним.

Той шлях, на який вони ступили, вів до чогось більшего, ніж просто смерть чи відродження. Він вів до того, щоб зрозуміти, чим є справжня сила, справжня любов, і що це за зв'язок між світом живих і світом тіней.

І хоча вони не могли точно передбачити, чим усе завершиться, зараз, з кожним їхнім кроком, було ясно одне: вони не були більше самотніми на цьому шляху. І навіть якщо цей шлях був усе ще переповнений темрявою, вони були готові пройти його разом.