«Cello»

«Зникнення»

Два роки тому, коли Ейпріл і Тому було по 16, світ здавався безмежним і захопливим. Вони проводили разом майже кожну вільну мить: забігали до старої кав'ярні на окраїні Лос-Анджелеса, обговорювали свої мрії про майбутнє і робили спільні маленькі дурниці, якими, здавалося, вони мали займатися вічно.

Одного вечора, коли на Лос-Анджелес опустилася туманна темрява, Том прийшов до Ейпріл у незвичному настрої. Його зазвичай жартівливий тон змінився на серйозний, а погляд був відсутнім. Він сказав їй, що мусить зникнути на деякий час, але не пояснив, куди і чому. Ейпріл дивилася на нього здивовано, запитуючи, чи це черговий жарт, але Том, замість відповіді, попросив її нічого не казати нікому.

Він залишив її із загадковими словами: "Ти не знатимеш, де я буду, але я повернуся. Пообіцяй, що будеш чекати". Ейпріл не могла збагнути, що відбувається, але, розгублена, пообіцяла. Після цього він пішов, зникаючи в нічному тумані, залишивши після себе лише гіркий присмак невизначеності.

Минали тижні, але від Тома не було жодної звістки. Ейпріл намагалася знайти його, однак навіть спільні знайомі нічого не знали. Його телефон був вимкнений, і навіть поліція, яку батьки залучили до пошуків, не змогла знайти жодної зачіпки. Том ніби розчинився у нічному Лос-Анджелесі, як примара.

Минуло два роки з того загадкового зникнення Тома. Ейпріл вже майже змирилася з думкою, що він, можливо, більше не повернеться. Її життя продовжувалося: вона закінчувала школу, намагалася зосередитися на майбутньому, проте відчувала постійну порожнечу. Зв'язок із Томом залишив слід, який ніхто інший не міг заповнити.

Одного вечора, коли Ейпріл переглядала старі фотографії на телефоні, її думки несподівано обірвав дзвінок. Невідомий номер. Вона на мить завмерла, адже відчула щось дивне в цьому дзвінку. Зрештою, піднявши слухавку, вона почула слабкий, але знайомий голос: "Ейпріл... Це я".

Це був Том. Його голос тремтів, наче він пройшов через важкі випробування. Він намагався сказати щось важливе, але слова обривалися шумом на лінії. "Я не можу довго говорити. Мене не повинні бачити, але... я повернувся. Знайди мене там, де колись почули музику разом".

Зв'язок обірвався, залишивши Ейпріл із безліччю запитань і лише одним слідом. Усе виглядало так, ніби Том досі перебував у небезпеці, а її рішення зустрітися з ним могло змінити її життя назавжди.

Пізніше тієї ночі Ейпріл вирушила до старої кав'ярні, де вони колись разом слухали музику й мріяли про майбутнє. В її серці змішувалися страх і надія, а в голові звучала пісня, яку вони слухали разом два роки тому.