«Cello»

«Are you dumb?»

Я стояла біля вікна, дивлячись на нічне місто. Лос-Анджелес знову здавався таким величезним і нескінченним, а я відчувала себе такою маленькою частиною цього величезного механізму. Після того, як Том знову з'явився в моєму житті, я не могла позбутися того відчуття, що щось непоправно змінилося, але я не могла зрозуміти, що саме.

Ми не зустрічалися часто після його повернення, але кожна зустріч була як вибух емоцій, який важко було контролювати. Він знову з'являвся в моєму житті, знову був поруч, але це вже не був той Том, якого я знала. Він став більш відчуженим, менш відкритим, і кожен його погляд наче приховував цілу історію, яку я не могла зрозуміти. Я була настільки розгублена, що інколи мене охоплювало відчуття, що все це — лише частина якоїсь гри, яку він продовжував, навіть не розповівши мені всю правду.

Одного вечора, коли ми знову опинилися в тому ж кафе, я не витримала і вирішила запитати те, що мучило мене з того моменту, як я його знайшла.

— Том, що сталося? — голос мій звучав трошки м'якше, ніж я планувала, але я сподівалася, що він все-таки відповість.

Він подивився на мене з тим самим холодним виразом обличчя, який я почала помічати в ньому останнім часом. Того вечора він був особливо тихим, наче щось глибоко тривожило його.

— Ти серйозно зараз? — його питання вдарило мене, немов гострий камінь.

Я не розуміла, що саме він має на увазі. Мене охопила паніка. Чому він знову поводиться так?

— Що ти хочеш сказати? — я не могла приховати роздратування в голосі. — Я просто хочу зрозуміти, що відбувається!

— Ти дурна? — його слова були різкими, і він навіть не намагався приховати своє роздратування. — Ти не розумієш, що все, що відбувається, це не просто так для тебе? Я не хочу, щоб ти втягувалася в це. Це більше, ніж ти можеш уявити. Більше, ніж те, що ти бачиш.

Мене, як електричним струмом, вдарило від його слів. Я дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що він має на увазі, але кожне його слово здавалося більше і більше заплутаним і страшним.

— Ти кажеш, що я не повинна розуміти? — я не могла стриматися від гніву. — Ти пішов на два роки, зник, і зараз ти питаєш мене, чи я тупа?

В його очах промайнула якась туга, але це було лише на мить. Він одразу знову став холодним.

— Ти не розумієш, Ейпріл. Це більше, ніж ми з тобою. Ти навіть не уявляєш, до чого я йду.

Ці слова вдарили мене, немов кинуте важке каміння. Я відчула, як страх і безсилля поступово охоплюють мене, але я не могла дозволити йому бачити це. Я підняла голову і втупилася в його очі.

— Чому ти тоді не пояснюєш? Якщо ти не хочеш, щоб я була в цьому, то чому ти не просто йдеш і залишаєш мене в спокої?

Том на мить замовк, але це мовчання було гірше за будь-яку відповідь. Він не сказав нічого. Тільки погляд, в якому була прихована безмежна біль і таємниця. Я не знала, чи була готова дізнатися правду про все, що відбувалося, але відчувала, що це питання залишатиметься невідповідним, доки я не зрозумію, що саме він ховає від мене.

— Добре, я піду, — сказала я, намагаючись зберегти спокій, але слова вийшли тремтячими. — Якщо ти не готовий пояснити, то я не буду більше питати. Але знай, що я все одно не залишу це без відповіді.

Я встала і пішла, не обертаючись. В цей момент я відчула, як він дивиться мені вслід, але я не могла повернутися, не могла піддатися цьому тиску, який все більше охоплював моє серце. Той вечір, з його холодними словами, залишив у мені безліч питань, на які я не мала відповідей. І, здається, я навіть не знала, чи хоче він, щоб я дізналася правду, чи ні.