«Cello»

«Гірше»

Це була ніч, яка змінить все. Здається, саме в такі моменти ти розумієш, що життя може перевертатися на сто вісімдесят градусів без попередження. Відчуття, наче все, до чого ти звикла, раптом стирається, як малюнок на піску під ударами хвиль.

Том знову з'явився в моєму житті, але цього разу не було ніякої романтики чи таємничості. Це був просто холодний, звичайний вечір, коли ми знову зустрілися, і все, що я могла зробити, це спостерігати, як він намагається втекти від чогось, що йому не дає спокою. Ми були в одному з тих занедбаних районів Лос-Анджелеса, куди навряд чи забреде звичайний турист. Темряву тут розривали лише час від часу розбиті ліхтарі, а звук наших кроків на старому асфальті видавався дивно гучним у цій тиші.

— Ти не хочеш мені сказати, що насправді відбувається? — я запитала, намагаючись прочитати його обличчя. Але він лише мовчав, ніби замкнувся в собі ще більше, ніж зазвичай. Його очі не відривалися від темряви попереду.

Моя рука мимоволі стиснула телефон, спогади про його слова все ще крутилися в голові. Що він хотів сказати? Чому так раптово знову зник?

Раптом його рухи стали різкими, і я побачила, як він схопився за живіт. Я не встигла нічого сказати, коли на землю потекла перша крапля крові. Серце, яке щойно билося спокійно, тепер почало шалено калатати, наче загрозливий дзвін у моїй голові.

— Том! — я кинулась до нього, але він на мить зупинився, виглядав, ніби намагався стримати біль.

— Ти... Ти не повинна була бути тут, — його слова лунали з натягнутим голосом, його коліна підломилися, і я ледь встигла вхопити його, перш ніж він впав.

Я розгубилася, не знаючи, що робити. В його руках, які раніше здавалися такими сильними, була кров. Вона була всюди — на його руках, на моїх, на землі. Я не могла зрозуміти, що це було — просто сутичка чи щось набагато серйозніше.

— Тому що це не просто... — він задихався, а його голос ледь пробивався через біль. — Вони за мною, Ейпріл. Вони не відступлять, навіть якщо я буду мертвий.

Мені стало холодно від його слів, але я не могла повірити, що це правда. Його рука ослабла в моїй, і я відчула, як паніка охоплює мене. Що сталося? Хто ці «вони»? І чому Том не сказав мені цього раніше?

Я не мала часу думати. Я не могла дозволити собі залишити його тут. Задихаючись від страху, я намагалася зібрати його на ноги, але він не міг встати. Руки його були важкими, і навіть коли я тягнула його, він все одно тягнувся вниз, як занадто важка гиря.

— Ми повинні йти. — Мої слова лунали беззаперечно, але в їхній глибині я не могла приховати страху, який охопив мене.

Відчуття того, що це вже не просто боротьба за нас двох, а справжня загроза, яка стала частиною нашого життя, накривало мене з головою. Як ми сюди потрапили? Що нам тепер робити?

— Ти не... не можеш зупинити те, що вже сталося. Це моя помилка, — промовив він, знову намагаючись підняти голову, але не зміг.

Я відчула, як холодний піт покриває моє тіло. Я не знала, скільки часу в нас залишилося. Я не могла дозволити йому померти тут, і не могла дозволити собі залишити його. Але як я могла це зробити?

— Ти не помреш, Том! Я не дам цього статися! — голос мій звучав сильніше, ніж я сама вірила.

Але, навіть коли я намагалася діяти, всередині мене було відчуття, що ситуація виходить з-під контролю, і я все більше занурююся в цю темряву разом із ним.

Ця ніч залишиться у моїй пам'яті назавжди, як момент, коли все почало розпадатися. Ми були занурені в кров, в обман, в таємниці, і навіть я не могла зрозуміти, чи зможемо ми коли-небудь вибратися з цього лабіринту, чи буде занадто пізно.