Ліза- Аліна, вставай!
//Якби це не було для мене незвично, але мій день почався з того що мене будуть Ліза, і в черговий раз до мене докапується.
Я- Та що ти вже хочеш?
Ліза- тихо! Подивись..
//Показуючи напрям пальцем, вона будила мене.
Я- та що там?
/Хто це? Це що Катя?
Ліза- це не Катя? Може ти під'їдеш, і ми подивимось?
Я- ой, тобі тільки щоб пальне тратити. (Якого до речі в нас небагато)
Ліза- Ну і що ти пропонуєш?
Я- а ти ще не прокинулась? Бо я щось не можу зрозуміти.
Добре, для недалеких поясню: зараз ми йдемо на ніжках, до он тієї людини, дивимось чи це в цілому людина, і якщо це людина то далі вже придумаємо що робити. Надіюсь пояснила.
......
//Я навіть не знаю куди іду, відчуття, неначе я не можу контролювати своє тіло.
І тільки розум, десь всередині мені б'ється від того, що я навіть не можу відчути своє тіло..
......
Я- слухай, ну це наче людина.
/Досі ображається, чи що?
Ой, та хватить. Кожен спросоння трохи злий, якщо до нього докапуватись.
Ліза- ...
Я- ладно, вибач.
Ліза- чисто того що ми йдемо незрозуміло до кого, я тобі вибачаю.
Я- нарешті!
......
Ні ні ні! Це Ліза і Аліна!
А що.. А що як я з ними щось роблю?
//І тут, я відчуваю головний біль, (добре хоч щось відчуваю) я чую на че багато людей говорять поряд, але це щось незрозуміле. І ось, я зрозуміла перше речення, "ми ідемо".
......
Ліза- Це Катя!
Я- А я вже думала що ми її не дочекаємось..
//І тут кукурудза зашелестіла.
Можна було подумати що це вітер, але ні, з неї виходили ті монстри (називайте як хочете, для мене це монстри).
Ліза- Катя!! Стережись!!
......
Ліза вже бігла до мене. А я стояла на місці, неначе мої ноги закопані далеко в землю.
......
Ліза біла до Каті, поки їх оточував натовп цих монстрів. А я керувалась тільки страхом, і була дуже розгублена, але все ж перезаряджала магазин рушниці.
І ось перший стріл. Я хотіла вистрілити в голов у одному монстру який був занадто близько до Каті, але не попала..
......
Різко мене пронизила біль,
Так наче в плече, попало тисячі дуже гострих ножів.
І тут я наче прокинулась, знову почала відчувати свої ноги, руки та інші частини тіла.
Нарешті моє лице показувало нестерпну біль, І зараз я б хотіла бігти, але не можу з усіх сторін мене оточували ці нелюди. Але тут знову, я почала відчувати тільки свої емоції, скоріш за все тоді мені перейшов вірус від того створіння що було в підвалі того дитячого будинку.
Я впала, на мене настрибнула Ліза, незрозуміло з яких емоцій, чи то зі страху за мене, чи то їй просто не було куди дітись.
......
Я швидко зрозуміла куди я влучила, але було пізно..
Було пізно щось думати, бігти або банально захищатись.
......
Це було важко зробити, але я все ж повернула голову в сторону Аліни, вона стояла з рушницею мого батька, і по її щокам ішли сльози. Вона простягнула руки вверх, і в той момент почали розкидати на шматки..
Гадаю я вже знаю що станеться з нами...
По скільки це кінець, можу вам розповісти про пару фактів про цю історію: наприклад те що ця історія створена за допомогою мого сну, (десь частина третя складається з спогадів про сон). Іще, в мене є альтернативна кінцівка))) Якщо б я її використала то ця історія була б набагато меншой, та деяких персонажів просто не було б.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Це ти Байрон?
TerrorЦя історія про дивну епідемію яка спричинила великі проблеми владі та звичайним людям..
