Ну я подумала що мені показалось, тому що їх не бачив ніхто.. Ну зовсім ніхто не помічав! Тоді мені стало чуть-чуть не по собі, начебто в тій маленькій кухні був хтось.. Чужий такий незнайомий, але водночас такий рідний... Якщо коротко то, недовго думаючи ми вирішили з'їхати з цього села, тому що довго на запасах тітки Раї ми не протягнемо, іменно тому ми залишили її саму. По правді говорячи ми думали взяти її з собою, але розуміли що вона старенька і довго не проживе даже з нами. Тому поїхали без неї. На виїзді з села ми побачили блокпости, на яких лежали окровавлені тіла людей. З рушницями, ми забули взяти свою "раніше папа ходив на охоту" тому взяли дві їхніх з двома магазинами "магазини - це не тільки місце, де можна купляти їжу і так далі". Мама- Вова а що ми будемо робити далі? Ну поїдемо ми кудись, а що далллі.. /В той момент мама подивилась в ліве скло машини, і там було щось та настільки велике що видно було тільки щось схоже на лапи в цей момент папа моментально надавив на газ. Але не встиг... В передню частину машини зіткнулася величезна лапа.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Яка моментально придавила моїх батьків, я само собою неповнолітна "якщо точніше мені 17" тоді було дуже сумно, але часу на це не було, тому що даже дурному зрозуміло що зараз він наступить і на задню частину машини, та я вирішила: "або зараз або ніколи.." Треба бігти!! Менше чим через хвилину я бігла, так як не бігала ніколи. Так важко це робити коли хочеться плакати, але треба бігти щоб не опинитися там опинились мама і папа. Далі розповідати не буду. Я просто бігла не зупиняючись, поки сили не покинули мене. Опинилась я в якійсь лісопосадці мабуть під Києвом. Неподалеку видався знак на яком було написано "Ірпінь". Ну я пішла туда в мене не було більше вибору надіялась я тільки на те що там будуть люди. Але ні, там їх не було Ірпінь був огорнутий чорними часточками чогось.. Чомусь я подумала що це радіація тому була обережніша. Але тільки зайшла в якийсь дім який був не сильно розвалений. Я порилась в шухлядах та знайшла трошки їжі та питної води ну і трішки чаю. Наголошу його було трішки. Тому я вирішила заварити його прям зараз, тому сіла на розвальаний часом диван і почала думати, але думки куди мені йти далі перервали думки про втрачених батьків, але в решті, через пару хвилин я вирішилась іти далі, на Київ.
