Сьогодні якийсь особливий день...та ні, не подумай нічого, ніякої важливої дати чи свята.
Просто день такий
Сьогодні до мене підійшов хлопчик років так 5
-дівчинко, а у тебе гарні очі, чому ті така сумна.
І знаєш
Він був схожий на тебе
Я лиш відповіла
-ні,любий, тобі здається
Він наче не зрозумів мене і пішов...
Ось так і ти.
Ось так і кожен.
Адже для людини це важко
Визначати що не так,де не так,чому не так...
Їм простіше всього або проігнорувати усе це
Або уникнути чи просто піти
А знаєш як боляче коли покидають...
Так ,ти все знаєш.
Знаєш та мовчиш
І дивишся
І наче у тебе декілька поглядів
Один погляд нагадує дикого ,самотнього звіра,що потребує моєї турботи і ласки
Другий погляд жадає мене
А третій - наче намагається уникнути мене....
І я корюсь усім твоїм поглядам.
Але тепер...
Тепер все змінилось
Мені напевне вже ніхто не потрібен
Я й сама справлюсь з усим
Наче мати-одиначка
і я зосталася на одинці зі своїми "дітьми"
(зі своїми переживаннями і проблемами)
Я їх плекаю і оберігаю
І ,на жаль, з часом все більш розумію,що крім мене...
Ніхто не буде плекати мене
Любити
Поважати
А може просто я й не захочу...
Ні ,не подумай,що я ненормальна
Я просто закохана
На жаль ти теж закоханий
Але в себе
Парадокс нашого нового покоління...
Хтось пройде повз , а ти й не помітиш.
І я...вже нікого не помічу.
