Мені 16...

Не частина(можна пропустити)

Бажання писати буває не завжди. Іноді хочеться кричати про те,що всередині. І добре,якщо тобі є кому виговоритися,але якщо ні...якщо ні,тоді ти просто нещасний! Тоді ти біжиш,шукаєш першого ліпшого хто готовий вислухати тебе,адже папір,він то тебе вислухає,але поради не дасть. Та нажаль ,перший ліпший скаже тобі лише те,що ти хочеш почути. Люди, вони за своєю природою такі,-не хочуть зробити не приємне,бояться цього. Та бувають моменти,коли закриваєшся в кімнаті, і викладаєш думки на папір. Так багато хто робить,насправді. Та й вірші багато хто пише. Просто не говорить нікому,бо це є ті самі думки, те саме особисте, просто в такій собі римі...

***
Коли ти дитина,тобі здається що у світі немає нічого неможливого. Тобі здається, що ти непереможний принц, королева,воїн чи космонавт,що житимеш вічно. Та після року так 12, усвідомлюєш швидкоплинність життя,стараєшся встигати за ним та от, нажаль, не завжди виходить. В житті трапляється багато речей як поганих, так і хороших і усі вони перетворюються в спогади, які направду не треба забувати. Іх потрібно берегти,адже ,кажуть, шо наприкінці перед очима пролітає все життя, і саме вони затримують тебе серед живих надовше.

***
Варто навчитися відпускати людей,тому що Господь не дає тобі ту чи іншу людину просто так. Запам'ятай, якщо людини вже немає поруч,хоч ви були неймовірно близькі, то означає лиш одне! -вона свою роль в твому житті виконала і ти в іі теж. І поганих людей не буває! Ніхто не є просто так. Усі виконують якусь роль,навіть таку ,здавалося б мізерну, як робити контраст між одиними людьми і іншими.

***

Друзі,вороги....кожен хоча мати друга,але часто потрапляє на ворога. Так-так, він здається другом,таким вірним,добрим...та задумайся,можливо, це не вірність, а підлизливість. Нещирий друг,-найбільший у цілому світі ворог. Корисливий,- найбільший грабіжник. Остерігайся таких! Я знаю, мало хто може розпізнати в людині всі задуми і побачити те,шо всередині, але для чого ж тоді щирі друзі? Батьки,родина? Вони бачать усе зі сторони, ім видніше. Дослухайся до них! Хоча я знаю як це важко підлітку. Бо ти завжди правий,завжди знаєш що доя тебе краще,а інші дурні, неосвічені ідіоти.

***

Тоді кохання...кохання воно всепоглинаюче,йому віддаєшся повністю,заради нього звертаєш гори. Для тебе немає нічого неможливого коли ти кохаєш,воно як наркотик,як криптоніт, робить тебе сильнішим ,нездоланним,тобі його хочеться...та тільки-но ти його втрачаєш...усе стає навпаки. Ти- слабке, незахищене, ниюче сопливе створіння. Тоді-то й шукаєш виходу. Для когось він на дні бокалу, для когось на лезі ножа чи кінці шнурка,а комусь вистарчає плитки шоколаду і все,він знову щасливий, а шоколад,-це справді щастя! Та мало з тих нещасних, ображених коханими розуміє, що воно не вічне. Коли ти щасливий, то час летить дуже швидко,ти боїшся втратити те, що маєш, та водночас тобі всеодно здається ,що так буде завжди! Це,звичайно, особисто моя теорія, та я вважаю, що любові не існує. Пристрасть,повага,кохання,симпатія...усі вони переростають у просту звичайну привязаність, найчастіше однобічну. І коли таке відбувається,людина починає робити все, щоб таки бути зі своім/своєю обранцем/обраницею. Кажуть, що вода камінь точить, так і створюються шлюби...