Мені 16...

Частина 11

Концерт проходив у "Івент хол кіно", починався о 18:00. Я жахливо хвилювалася, ми прогнали пісні лише по одному разу і ,чесно кажучи, мені не сподобалося.
- Чому тут так багато колективів? І хто ці дядечки на підвищенні? Це що...судді?- запитала ,дрижачим голосом, Ляна.
Хлопці збентежено переглянулися і Олег відповів:
- Так,це конкурс. Всього є 62 колектива і з кожним містом буде відсіюватися один.
  У мене починалася істерика, сльози, Ляна вся тряслася.
  - Чому....чому ви не сказали нам?! Ми ж все запоримо! Ви пролетете відразу тут.
- Тихо, чому ти така емоційна? Якби я був не впевнений в вас, то не покликав би з собою. Все буде круто, я тобі обіцяю.
- Тримайте,- прийшов Павло і сунув в руки по стаканчику з чимось,- це допоможе вам.
  Рідина обпікала все всередині, але в голову давала добре. Паніка і хвилювання залишилися, але десь в глибині. Почався концерт. Його розпочинав дівочий колектив під назвою "Amazonka", тоді були якісь хлопці, тоді мішана група, а потім жінки, дійсно жінки, років по 40,я була в шоці. Зал був повний, діти танцювали, пили, веселилися. Суддей було 3- дядько, років 45, літня жінка і молодий хлопець, може трохи старший за наших. Хлопець був високий, з кучерявим волосям, дуже гарний.
  -Ми наступні,- відірвав мене від думок Олег,- ти готова?
- Так.
  Я не була готова, але мене заспокоювало те, що ті, що були перед нам жахливо фальшивили. Ми з Ляною обійнялися, хлопці поплескали нас по плечах.
- І наші п'ятнадцяті учасники, зустрічайте "Крики тиші".
  Ми вибігли на сцену. Інструменти вже були там, загальні для всіх. Хлопці почали грати, а ми з Владом співати. Потім хлопця замінила Ляна і ми заспівали нашу пісню,так ніжно і гарно. Мені самій навіть сподобалося. Нам плескали, довго плескали і це було дуже приємно.
- Ми маємо бути тут до кінця?- запитала Ляна.
- Ну так, ми маємо знати чи проходимо далі.
- Ем, йдем покуримо?- підійшов до мене Влад.
- Йдем,а всі?
- Вони не хочуть.
   Я здивувалася, але пішла.

На дворі було трохи прохолодно,але куртка гріла    Ми сиділи в повній тишині,вона тиснула на мене і я не витримала:
- Чому ти не сказав, що це конкурс?
Він зробив ше одну затяжку, видихнув, а тоді віповів:
- Ми знали, що ви не погодитеся. Знали, що скажете, що підведете нас.
- Але ж ми погодилися.
- Вибору не було. Слухай, нам потрібно перемогти або хоча б вийти в фінал. Це важливо і для тебе також,ти ще поки не розумієш, але ,коли прийде час, зрозумієш.
- Що ти маєш на увазі? Що я не розумію? Який хоч приз?
- Приз не важливий, важливе інше. Приз- виступ у Imagine Dragons на розігріві і ще щось. Але це не важливо.
- Ого, ти смієшся?! Це не важливо?! Це ж просто МРІЯ.
   Він нічого не відповів, просто пішов. Я стояла і дивилася на нічне небо, але дуже швидко змерзла і була змушена повернутися.Там далі виступали різні колективи, люди танцювали і ми разом з ними, вечір був класний, але Саші не вистачало. Нарешті прийшов час, коли журі оголошували хто вилітає. Ми пройшли. Ми пройшли далі, я не могла повірити,я була рада, що не підвела Влада, а ще мені було надзвичайно цікаво, що я маю зрозуміти потім. Я намагалася випитати в нього, але він був непохитний. До готелю ми повернулися пізно вночі і одразу лягли, адже були втомлені, а зранку вже мали їхати до Києва. Зранку проснулася від стуку в двері. Ляна встала відкрити. Подруга була в одній майці і трусах, а на голові, щось схоже на гніздо. За дверима стояв Макс.
- Доброго ранку! Йдіть снідати і ми виїжджаємо,- мило усміхнувся хлопець,-ого,- подивився він на Ляну,- а може мені краще залишитися і з вами ще трохи поспати?- підморгнув дівчині.
- Йди збирайся- засміялася Ляна.
- Ого, я щось пропустила? Між вами щось є?- почала розпитувати в неї.
- О Боже! Ти що дурна?! Що може бути? А от в тебе з Владом точно щось не так. Він тобі подобається?
- Ні ти щоо... Ну я не знаю...ну може...ну трошки. Я не знаю він дивний, але такий...- мені стало соромно.
- Я одразу знала,що він тобі сподобається,- засміялася подруга,- але я теж не знаю. Ми вчора танцювали з ним і він так притискав мене до себе, що в мене аж все переверталося всередині. Він був таким сильним, ніби я маленька дівчинка, а він володар і від того ставало ще гірше, а потім пісня закінчилася і все, ніби нічого й не було.
До цього моменту я не задавала собі цих питань. А зараз, Ляна змусила мене задуматися і я з жахом усвідомила,що він таки дійсно починає мені подобатися. Високий, ідеальні риси обличчя, голубо- зелені очі, легенька щетина....в ньому було все, що мені подобалося.
До Києва їхати 6 годин, але час в нас був, бо концерт був аж завтра, та треба було приїхати сьогодні, щоб зареєструватися. Ми їхали  довго, бо дуже багато зупинялися, приїхали аж під вечір. Готель був не гірший, ніж у Львові. Одразу на рецепції нас зареєстрували і ми пішли по номерах. , та не встигли ми лягти , як до нас в кімнату ввірвалися всі четверо:
- Вставайте! Йдем гуляти. Ви дійсно зібралися спати?!
- Ну взагалі-то ми втомилися і завтра...
-О Господи,-закотив очі Олег,- ми нічого не знаємо, пішли!
   Ні,ми не ходили по клубах, не пили, не робили нічого не законного. Ми просто гуляли по нічному місту, сміялися, фотографувалися, курили над Дніпром, їли якісь хот-доги. Мене переповнювало щастя, я забула про батьків, про Сашу, про всі проблеми,було таке враження, ніби я саме там ,де маю бути.
    Майже цілий день була репетиція. За сніданком довго і нудно вирішували, що будемо співати і зійшлися на "Californication" і "Titanium". Цього разу ми з Ляною хвилювалися набагато більше, хоча основна партія всеодно належала Владу. І от ми знову у якомусь клубі, знову купу п'яних дітей і той самий гарний хлопчик в журі. Цього разу ми були 60- передостанні, і , дякувати Господу,пройшли далі, нас чекала Варшава.
- Якщо ми прийдемо далі,то потім буде відсіюватися не один колектив, а два, потім три і так до п'яти- сказав Павло, коли ми були вже в дорозі.
- Ми пройдемо?
- Ми маємо пройти- глянув на мене соліст.