Мені 16...

Частина 20

***Влад***

   Мене викликали. Вони рідко мене викликали, але якщо це ставалося, то означало точно щось погане. Я сів у машину і через пів години уже стояв перед Веронікою.
- Що вони хотіли?- запитала пані.
   Її обличчя побіліло від злості,а губи стиснулися в тоненьку лінію.
- Я не знаю. Я мав забрати дівчину і їхав за нею, але мені подзвонили, ніби то з її номера, сказали їхати за такою-то адресою. Я поїхав, а коли зайшов в середину, то навіть оком не встиг кліпнути, як вони накинулися на мене і почали бити. Це не люди, там був один...такий великий. Навіть Емі, коли переродилася, не змогла нічого з ним зробити.
- Переродилася? Дівчина переродилася?! Як ти міг це допустити?! Ти хоч розумієш, що це означає?! І не бреши мені, що ти не знаєш хто це був. Ти все знаєш!
- Я...я не міг. Ви ж знаєте, що це стається лише в особливих ситуаціях. А якщо ви про НИХ, то я не знаб нічого.
- Треба було лишити дівчину тут. Навіщо я тільки тебе послухала...
- Ви не мали і не маєте права тримати її в неволі. Це людина, звичайна дівчинка.
- Тепер вже ні... Це не просто підліток. Ти розумієш, що ця сила, що є в ній, вона може знищити її, розірвати?! Вони тільки цього і хочуть. Я мала надію, що після того, що я їй розповіла, вона втече і ніколи не повернеться,але ти...Господи, у мене тисячі людей, чому я довірила це завдання саме тобі?!
   В середині починало все бушувати. В мене завжди були проблеми з контролем емоцій, а тепер це стало ще більшою проблемою. Хотілося вбити цю жінку за такі слова. Як вона сміє говорити про Емі, як про якусь тварину, яка втікла з зоопарку.
- Ех...добре йди. Вона- все ще твоє завдання.
- Дякую.
  
   У готелі мене очікував дуже "приємний" сюрприз: зайшовши до кімнати дівчат, я побачив зібрані валізи і Емі, яка зустріла мене зі словами:
- Вибач, але нам потрібна освіта. Ми не можемо постійно жити в готелях, їздити невідомо куди. Нам треба повернутися в наше місто, продовжити навчання, здобути освіту.
    Я став, як вкопаний. Що я маю зараз казати?! Чому пані не дає мені якийсь сценарій слів?
- Як...як їдете?
- Конкурс вже закінчився. Ми ще встигнемо на Різдво навіть- пояснила Ляна.
- Ми ж не будемо вічно з вами. Нам потрібна освіта, робота...- продовжила Саша.
   Тут у кімнату зайшли мої хлопці, мовчки забрали валізи подруг , які пішли за ними, сказавши, що чекатимуть нас у низу.
- Ти дійсно хочеш їхати?
- Я мушу. Дівчатам є до кого вертатися. І я не можу весь час жити якимось іншим, не своїм життям. Ти виконав своє завдання, ти молодець. Так і скажи тій Вероніці.
   Всередині щось обірвалося. Невже вони дійсно поїдуть? Я прив'язався до них, а особливо до цієі зеленоокої.  Мабуть, пані була права,  коли казала, що треба було когось іншого взяти для цього завдання.
-Але ти не можеш поїхати,не  після того , що сталося. Ти ж розумієш, що вони, можливо, чекали саме на тебе і..- з мене полився цілий поток швидкого тексту, а вона підійшла і поклала вказівний палець мені на губи:
- Чшш... Все буде нормально. Якщо це було через мене, то таким чином  ти, хлопці, ви будете в безпеці.
- Але не ти... Ти не будеш більше в безпеці, більше не будеш. І мені важко усвідомлювати, що в цьому винний я.
- Ти ні вчому не винний,- обняла вона мене,- все буде добре.
- Я ж... Я навіть не знаю, що їм потрібно і хто вони.
- Треба йти , бо ми запізнимося на літак.
   Вона взяла сумку і пішла до дверей, я за нею. Всі чекали нас на стоянці біля бусу Саші.
- Готові?- весело запитав Макс. Чому йому так весело?
- Готові- так само весело відповіла Емі.
   Ми знову обнялися зі всіма і дівчата вже сіли до бусу, лише Мілс залишилася. Ми обійнялися і вона прошепотіла мені на вухо:
- Бережи себе.
    І відразу побігла до машини. Я піднявся до хлопців.
- Що робити далі?
- Тобто-здивувався Олег.
- Я розумію, що за стільки часу ми , а особливо Владик, прив'язалася до них, але ж не настільки-засміялися хлопці.
- Ні, ви не розумієте чи що?! Емілія- далі наше завдання.
- Як далі?
- Я був сьогодні в Спілці, говорив з Веронікою. Вона сказала, що це далі наше завдання.
- І що ми маємо робити?
- Не знаю.
- Я знаю- викрикнув Павло, а ми здивовано глянули на нього.
- Що?
- Йдемо до клубу. Ну хлопці, ну який сенс сидіти тут і нити?! Там випивка , дівчата...йдемо.
- Нуу...йдемо.
***Емілія***
 
У літаку я сиділа біля ілюмінатора- мені пощастило. В навушниках музика, в душі на диво спокійно. Ми поверталися до дому, життя поверталося в звичне русло. Але яким буде відношення людей до мене? Море співчуття і фальшивих підбадьорень? Я не хочу цього: воно буде нагадувати мені те, про що я старалася не думати та й не люблю я коли мене жаліють.
   До переїзду все було готово. Батьківський будинок стояв напівпорожній під сигналізацією, а усі найнеобхідніші речі, а ще весь мій гардероб переїхали до дому моєї тітки. Це мало бути кардинально інше життя: новий, сучасний, величезний будинок, газони,машина і її чоловік, який був на років 5 лише старший від мене. Тітка Анна була дуже заможною жінкою і міняла чоловіків як панчохи, але справа була у тому, що всі їм було не більше 26,в той час, як їй 40. Зустрічати нас приїхав саме він на своїй Audi Q7,тітка казала, що то його власна. Це був високий русявий хлопець з милими кучеряшками. Його голубі очі одразу нагадали мені про Влада.
- Емі, можна ми поміняємося будинками?- прошепотіла мені на вухо Ляна.
- З радістю.
-Боже! Який ж він гарячий, твоїй тітці пощастило.
- Чшш..-засміялася я.
  Хлопця звали Дмитро, йому було 25,бізнесмен. Ну звісно, за гроші тітки Ані можна відкрити чудовий бізнес. Він був милий, вихований, алену не могла я нормально до нього ставитися. В машині з ним розмовляли хіба що мої дівчата. Ми відвезли їх по домах.
   Тітка зустріла мене дуже тепло. Анна не виглядала на свій вік, зморщок майже не було, каштанове волосся було ідеально вкладене,від неї приємно пахло дорогим парфюмом, а строга червона сукня підкреслювала усі її принади.
- Емі ,сонце, яка ж я рада тебе бачити! Ти така гарна, фото ніколи б не передали такої краси.  Ну добре ти втомилася, йди на гору, відпочинь. Вечеря о 6, не запізнюйся. Джек, відведи дівчинку в кімнату.
   Маленький сухий чоловічок відклеївся від стіни, кивнув тітці і пішов на гору по кам'яних сходах.
    Дім був дійсно великий. Величезні вікна, світлі портьєри, дорогі картини, але жодного признаку того, що у власниці будинку померла сестра. Дівчата були не розлий вода у дитинстві, але потім, коли мама відбила любов її життя і вийшла за нього заміж, вони зненавиділи одна одну і я навіть ніколи не бачила тітку. Мама не хотіла ні її грошей, ні того, щоб я з нею познайомилася. Моя кімната була на четвертому поверсі і я втомилася поки дійшла до неї- чудовий спосіб схуднути до літа. Це була велика кімната з такими ж величезними вікнами. Тут були ніжнорожеві стіни, білий килим. Ліжко ,теж величезне, мало м'які білі бильця і ніжно рожеву постіль. Уся кімната була пастельних кольорів, а в кутку були ще одні двері. Я відчинила їх- гардероб і теж не маленький. Тут були навіть декілька дизайнерських речей, купу взуття, сумок, різних аксесуарів. Вона потурбувалася про зміну мого гардеробу: більшість моїх речей, моїх улюблених речей, стали вкладом у благочинність. А на питання навіщо, тітка відповіла, що я дівчинка і повинна нормально виглядати. Мене це розізлило, але я нічого не сказала.
Дослідивши кімнату, прийнявши душ, я завалилася в ліжко в самій білизні, коли прокинулася, то на годиннику була вже 17:30. Мені вистарчить пів години для того, щоб знайти кухню? Але ж тут, напевно не кухня, а їдальня. Я встала і пішла у гардеробну. Тут весь одяг був посортований по стилю і кольорах. Цікаво через скільки днів я перетворю це в звалище? Вдягнувши джинси і сірий світшот з принтом, я підійшла до відділу з взуттям. Мої Zanotti були тут, але вимиті до ідеального вигляду. Чудово. Я зробила кінський хвіст, легенький макіяж- в домі є молодий хлопець, і як би я до нього не ставилася, мушу виглядати гарно. На сходах зустріла прибиральницю і це було неймовірним полегшенням- вона провела до їдальні. Те, що я побачила там було для мене повним шоком. Повно людей у костюмах і сукнях, на тітці сукня ніжнорожевого  кольору, вже інша зачіска.  Я зі своїм аутфітом ніяк не вписувалася у цю компанію і тітка теж це розуміла, бо одразу підбігла і виштовхала мене з зали.
- Ти що одягнула?! Ти смієшся?! Нагору, швидко! Не дай Боже тебе хтось побачить.
- Тітко, а хто ці люди?
- То мої друзі, я і твоїх запросила, але це пізніше. Це вечірка на честь мого знайомства з улюбленою племінницею.
   Засоромлена, я пішла до себе. Хто всі ці люди? Як вона може називати мене улюбленою, якщо бачить вперше вжитті? Кого з моїх друзів вона запросила, якщо з таких у мене залишилося лише двоє? Господи, Емі, з цим просто треба змиритися! Зберися і не роби проблеми на пустому місці- сварила я себе.
   Так, судячи з вигляду гостей, це має бути, шось не надто офіційне. Я обрала пишну спідницю в тон сукні Анни, зверху чорний топ і чорні каблуки. Хвіст залишила, але намалювала губи червоним і підводкою намалювала очі. Поки я дійшла до їдальні, мої ноги вже відпадали, але я мусила терпіти, тому до зали зайшла з щирою усмішкою.
- Знайомтеся. Це моя Емілія- промовила тітка з явно фальшивою усмішкою.
- Ой, яка ж красуня, така доросла, принцеса- схвально загуділа публіка.
   Їжі було багато і вся була смачна. Десь о годині восьмій, Анна прошепотіла мені на вушко:
- Зараз прийдуть твої друзі. Я не знаю з ким ти спілкуєшся, тому запросила всіх.
- Тобто всіх?
- Всю старшу школу. Емілія, йди зустрічати гостей.
- Я піду з нею,- втрутився в розмову Роберт,а коли Анна глянула на нього швиденько додав,- треба за ними придивитися, щоб дурниць не наробили.
   Всі вже були тут. Більшість з них я знала, ми навіть дружили, але це було , ніби в іншому житті. Для вечірки тітка виділила весь перший поверх маєтку. У величезному вестибюлі стояла апаратура, дзеркальний шар та різні інші речі для танців, піднявшись по трьом мармуровим сходинками, можна було потрапити у вітальню, де частина зали була відведена під такий собі бар, а в іншій столи ламалися під вагою їжі. Постаралася тітка, постаралася. Роберт привітав всіх, вимкнулося світло і почалася вечірка. Я ніяк не могла знайти своїх дівчат, вони ж мали прийти?! Нарешті, я побачила знайомі силуети і побігла до них, розштовхуючи п'яні туші.
- Нарешті...ви що, ховаєтеся від мене?- засміялася я.
- Ми теж тебе шукали- засміялася у відповідь Саша.
- А...а де Роб?
- Ти хочеш відбити кавалера в моєї тітки?- грайливо спитала я.
- О, привіт дівчата. Радий знову вас бачити,- вистрибнув, як чорт із табакерки хлопець,- Роксоляно, ти чудово виглядаєш. Потанцюємо?
  Ми з Сашою здивовано стояли і спостерігали за відалчючимися силуетами.
- Йдем покуримо?- запропонувала я.
- А як же ж твоя тітка?
- Не думаю, що їй зараз є до нас діло.
   Взявши пледи, ми вийшли на балкон, на холодне січневе повітря. Починався легенький сніжок.
- Сумуєш за ним?
- За ким?- здивовано відповіла Саша.
- За Олегом.
- А маю?
- Ну не знаю.
- А ти?
- А що я? Я за мамою сумую, за татом...
- А за Владом?
- І за ним теж.
   Далі ми мовчали. Саша пішла в середину,але мені тут було спокійніше.

Кіці мої❤️ Дуже дуже сорі за те, що так довго не було частини.Я в Шацьку і тут нема нету😔Можете мене привітати Я ПОСТУПИЛА😻ДААА!  Чекаю коментарів, кіці❤️