Мені 16...

Частина 8

Бо місто їх було не велике і всі про всіх все знали.  Це був звичайний вівторок, звичайне 31 жовтня.  Воно було звичайне для Ляни з Сашою, не для всіх, лише для двох подруг. Всі підлітки тільки й говорили про вечірку з нагоду Хеллоуіну. Це мала бути грандіозна вечірка з костюмами, вона мала проводитися в якомусь закинутому складі під наглядом охорони. Та дівчата знали, що іх туди не пустять батьки, та й без подруги йти не хотіли.
- Мам, можна я хоч до Саші поїду?- спитала дівчинка перед школою.
- Побачимо- тяжко зітхнула мама. Їй було шкода доньку, але вона старалася не показувати цього, бо непосидюча дівчинка- підліток відразу б скористалася слабинкою. Мама Роксоляни була психологом і добре це знала.
- Ну будь ласка,мам. Ну ми ж навіть і не пробуємо на вечірку потрапити, дозволь хоч не сидіти цілий вечір сама як дура.
- Ну добре, якщо батьки Олександри не проти, то....
- Дякую- дівчинка чмокнула маму в щічку ,вистрибнула з машини і одразу побачила подругу:
- САШАА!- на неї обернувся весь двір.
- Привіт, навіщо ти так кричиш?! Я й так тебе побачила. Що сталося?
- Мені дозволили сьогодні поїхати спати до тебе! Твої батьки не будуть проти?

Містер Роман стояв якраз позаду дівчат,бо допомагав Сашиній сестрі Віці донести важелезний рюкзак. Він сердито піджав губи і помахав головою.
- Таат, ну будь ласка, ну ми...
- Я не знаю, в тебе є мама. В неї питай.

Саша різко розвернулася і пішла, а Ляна за нею.
- Я подзвоню мамі- сказала Саша, коли дівчата обідали.
- Давай.
Дівчинка взяла телефон і вийшла, а Ляна сиділа і чекала на неї. Пройшло хвилин 10, поки щаслива Саша не повернулася і не сказала, що можна.
Залишилося ще 3 уроки: математика, фізика і економіка. Ці 3 години тривали вічність, але тільки-но продзвенів дзвінок з останнього уроку- дівчата пулею вибігли з класу. Їх вже чекала мама Саші і за пів години вони вже були під милим салатовим будиночком.
- Не рознесіть хату. Ми будемо вночі.
- Добре, мам. Ще раз дякуємо тобі.
- Допобачення.
Дівчата ще пішли в супермаркет, що був біля дому дівчини. Вони каталися на візочках, сміялися,жартували, але щось було не так,але ні одна ні друга не хотіли звертати на це уваги. Прийшовши додому, дівчата розклали продукти на місця, відкрили пляшку вина куплену щойно, взяли фрукти і пішли дивитися фільм. Фільм був про дружбу, про пригоди головних героїв  після закінчення школи. Саша раптово зупинила.
- Мені її не вистачає. Вона була, як частинка нас, частинка механізму- одна деталька випала і все- кінець.
- Може спробуємо поговорити з її батьками?
- Не думаю, що вони нас послухають. І знаєш, мені навіть хлопців не вистачає.
- Я думала ти їх ненавидиш- здивувалася Ляна.
- Так і є, але тіки я побачила їх, коли ми прийшли на вечірку, одразу подумала, що вони тут не просто так. Ну тобто я розуміла, що вони тут виступають і Рафал дав за це багато грошей, але я відчувала, що вони змінять наше життя, а вони зіпсували його і зникли. Зараз, напевно десь бухають або знімають наївних дурепок. А ще.....ще мені здається, що це не кінець.
- Тобто ми ще зустрінемося?
- Так.
- Я б не хотіла, мені вистарчає проблем.
- Мені теж, але я хочу якогось цікавого життя, хочу хлопця врешті-решт.
- Ти не в серіалі і не в фільмі.
- Я знаю.
  Після фільму дівчата приготували вечерю- запекли м'ясо і зварили спагеті і далі просто сиділи і перемивали всім кісточки,дівчатка люблять таке робити та раптом вхідні двері відчинилися, Саша глянула на годинник- була лише 23:45, а батьки мали приїхати пізніше. Отже це були не батьки.

Емілія***

На Хеллоуін тут теж проводилися вечірки, але не такі , як в нормальному світі. Тут не було ні граму алкоголю, ніяких костюмів, лише святкова вечеря, суконочки і розмови на моральні теми. Я знайшла якусь синю сукню в своіх речах і чорні балетки, щоб хоч трохи відповідати закладу. Обідня зала була святково прикрашена ліхтариками і свічками- ні тобі страшних гарбузів, чорних гірлянд і карнавальних костюмів. "Нудно" :вкотре подумала я. Після вечері я встала з-за столу з білою скатертиною, бо вже не витримувала розмов про святих, і вийшла на двір. Як добре, що в моїй сумочці завалялася пачечка Winston. Я сіла на лавочку під високим дубом і смачно затягнулася. З кожною новою затяжкою мені ставало все краще і спокійніше, а сигарети йшли одна за другою. Господи, як же ж давно я не курила!

Народ, ну я чекаю коментарів😏